Пояснювальна записка до проекту Закону України Про Основи державної етнонаціональної політики
Законодавство країни не може будуватися на двох пріоритетах, які заперечують одне одного. Або пріоритет прав особи, або пріоритет прав групи. Якщо ж український законодавець віддасть перевагу останньому, в сфері етнонаціональних відносин посиляться відцентрові, дезінтеграційні щодо українського народу та Української держави тенденції, бо актуалізується змагальність етнічних спільнот за особливі групові статуси. Це спричинить загострення етнічних протиріч, інші похідні негативні наслідки.
Парламенти 10 країн, які ратифікували Конвенцію МОП (Болівія, Гватемала, Гондурас, Данія, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Норвегія, Парагвай, Перу) зобов’язалися застосовувати її положення до етносів, які затримались у своєму розвитку порівняно з більшістю населення. Подібним чином вирішують проблему всі 17 (станом на початок 2003 року) країн – учасників конвенції.
В Україні, як відомо, немає подібних до згаданих країн відмінностей в рівнях розвитку етнічних груп населення. У пропонованій проектом редакції дефініція „корінних народів України” уможливлює відповідну самоідентифікацію громадян з-поміж чотирьох автохтонних національно самобутніх груп населення України – українців за національністю, кримських татар, караїмів та кримчаків. Однак ідеологія і концепція проекту виходять з визнання безальтернативної рівності прав громадян, базуються на пріоритетності прав особи і громадянина при забезпеченні як індивідуальних, так і групових прав і свобод. Тому індивідуальна і групова самоідентифікація осіб, котрі належать до вищеназваних груп населення України як її корінних народів, не тягне за собою жодних для них привілеїв або виняткових прав – ні індивідуальних, ні групових, а також виключає перспективу ухвалення законів про особливий статус якоїсь етнічної спільноти чи спільнот.
Стосовно кримських татар та деяких інших національно самобутніх груп населення, щодо яких радянським режимом було вчинено злочини депортації і порушення прав, то їх рівноправ’я з іншими громадянами України має забезпечуватися на засадах відновлення прав депортованих, які повертаються в місця свого проживання на території України і набувають громадянства України. Саме тому до проекту включено терміни „депортація”, „депортовані за національною ознакою особи”. Частина третя пункту 3.4.5 статті 3 проекту, на нашу думку, може слугувати компромісною правовою формулою легалізації Курултаю та Меджлісу кримськотатарського народу, а також представницьких органів громадян України інших національностей з-поміж осіб, раніше депортованих за національною ознакою.
Надано також змістової визначеності узвичаєним, але недостатньо в правовому аспекті поясненим термінам „національно-культурна автономія в Україні” та „національно-культурні і мовні потреби українців, які проживають за межами держави”.
Формулювання мети і принципів державної етнонаціональної політики в Україні базуються на положеннях Конституції України, чинних законів і ратифікованих парламентом документів міжнародного права.
Базовим є визнання індивідуальних і групових прав громадян України в сфері етнонаціональних відносин. Однак щодо умов забезпечення цих прав – пріоритет надано правам особи. Саме особа визначає, належати їй до якоїсь групи чи не належати. Реалізовувати й захищати свої права в етнонаціональній сфері індивідуально чи разом з іншими, в групі – в цьому питанні пріоритетним є право самої особи. Держава ж гарантує громадянинові можливість реалізації цього права в межах законодавства.
Відповідні принципи акцентовані в статті 2 проекту. Завдання цієї статті – визначати концептуальні засади й пріоритети роботи української законодавчої, виконавчої та судової влади у сфері етнонаціональних відносин.Виокремлення в статтях 2 і 3 проекту спеціальних гарантій щодо прав корінних народів і національних меншин України, а також осіб, депортованих за національною ознакою, є виокремленням саме гарантій рівноправності, а не встановленням якихось особливих прав. Такі гарантії необхідні для забезпечення громадянам України, які представляють український народ, українську націю, всі національно самобутні групи населення України – її корінні народи і національні меншини, права на захист традиційного національно-культурного середовища від уніфікації, денаціоналіції та деформації як висліду об’єктивних асиміляційних, глобалізаційних і міграційних процесів. Подібним чином інституціалізовано гарантії прав і обов’язки держави, зокрема, в частині розвитку та функціонування державної мови тощо.
Стаття 4 проекту визначає механізми реалізації державою мети, принципів та завдань її етнонаціональної політики.
Наслідки набуття чинності акту
Ухвалення Закону в пропонованій або наближеній до пропонованої редакції проекту сприятиме оптимізації державної етнонаціональної політики та приведенню її нормативно-правової бази, принципів і змісту до тих євроатлантичних політико-правових стандартів, які відповідають станові та тенденціям розвитку етнонаціональних відносин в Україні, узгоджуються з конституційно визначеними цілями і завданнями регулювання цих відносин Українською державою.