Пояснювальна записка до проекту Закону України Про Основи державної етнонаціональної політики

Складовою дефініції терміна „національність” є термін „національне самоусвідомлення” в сенсі самоідентифікації особи з групою, що має певні уявлення про свою групову своєрідність. Йдеться саме про уявлення щодо національної своєрідності. Адже особа може не володіти національною (рідною) мовою своєї групи або не сповідувати традиційну для цієї групи релігію – тобто, не бути носієм ознак своєї групи. Але при цьому вона визнає й виявляє свою належність до групи, щодо своєрідності якої в неї та інших осіб сформовано ті чи інші стійкі уявлення.

Національне самоусвідомлення особи як усвідомлення нею своєї належності до певної етнічної групи продукує необхідність запровадження в законодавство пояснюючого терміна „національна самобутність групи”. Він застосовується в сенсі етнічної самобутності і є інтегральним означенням сукупності параметрів цієї самобутності, як вони визначені Статтею 11 Конституції України.

Як конкретний приклад застосування терміна „національність” до етнодемографічної специфіки України до проекту закону включено дефініцію терміна „українці за національністю”. Включення цього терміна і його дефініції необхідне для адекватного розуміння змісту терміна „національні меншини”. Тлумачення останнього чинним Законом про національні меншини повнотекстово відтворено в проекті. Але відтворено з уточненням, яке встановлює обмеження в застосуванні терміна до окремих національно самобутніх груп у складі населення України, а саме – до „нових” іммігрантів.

Описане етнізоване розуміння терміна „національність” не позбавляє особу права на самовизначення як представника групи, об’єднаної ознакою українського громадянства або ж належності до спільноти громадян України різних національностей (групи осіб різного етнічного походження), які утворюють українську націю, український народ. Тобто, використання терміна „українець” для означення національності в етнічному сенсі не виключає можливості використання цього терміна в сенсі громадянському, для означення українського громадянства особи будь-якого етнічного походження.

До найбільш дискутованих термінів, вжитих у тексті чинної Конституції України, належить термін „корінні народи”. Щодо нього Основний та інші закони держави не містять дефініції. Таку дефініцію дає проект. Яка її мотивація?Ідентифікуючі ознаки „корінних народів” й донині не мають універсальної формалізації в міжнародних правових актах і в українському законодавстві. Про це писали науковці [2]. Тим не менше, еліта деяких з національно самобутніх груп населення України та окремі вчені пропонують впровадити в українське правове поле критерії „корінного народу”, суголосні з тими, які запропонувала створена під егідою ООН Робоча група щодо корінних народів. У підготовленому цією групою проекті йдеться про проживання на землі предків або, принаймні, на частині цих земель; спільне походження від людей, які споконвіку населяли ці землі; спільну культуру в цілому або в деяких її конкретних проявах (таких, як релігія, племінний спосіб життя, належність до певної спільноти корінного населення, одяг, засоби господарювання, стиль життя тощо); мову (використання власної мови як єдиної мови, рідної мови, мови, яка застосовується для спілкування у родинних стосунках, або як основна, переважна, звична, загальна або звичайна); проживання у певних регіонах країни або у певних регіонах світу; інші суттєві умови [3]. Робоча група ООН допускає визнання спільноти „корінним народом” не за обов’язковою сукупністю всіх вищенаведених критеріїв, а за відповідністю навіть деяким з них. За такого підходу при вирішенні питання про надання народу статусу „корінного” не обов’язковою може стати і ознака, за якою у міжнародне право був запроваджений сам термін „корінний народ” і яка винесена в назву відповідних документів – конвенцій Міжнародної Організації Праці (МОП) №107 (1957 р.) і №169 (1989 р.) [4].

Друга з них набула чинності з 5 вересня 1991 року, вона модернізувала зміст першої і закрила її для ратифікації. Але в назвах обох документів ідеться про корінні народи і народи, які ведуть племінний спосіб життя у незалежних країнах. При цьому Конвенція МОП №107 застосовувалася до осіб, що входили до складу певних груп населення. Конвенція МОП №169 проголосила свою чинність для суб’єктів групових прав – для народів. Отже, МОП переглянула своє бачення співвідношення індивідуальних і колективних прав на користь других. Мабуть, для такої зміни пріоритетів були підстави. Спроба їх викладу зроблена в преамбулі документа. При цьому до його тексту (частина 2 статті 1) було введено положення, що основоположним критерієм визначення груп, на які поширюється положення Конвенції, є самоідентифікація народів як корінних або таких, що ведуть племінний спосіб життя. Упровадження цього принципу та пріоритету колективних прав в українське законодавство надавало б щонайменше кільком етнічним спільнотам України підстави й стимули для домагань політико-правового статусу корінного народу і особливих „статусних” прав, спричинило б конфліктонебезпечну змагальність етнічних груп за особливі статуси і права.

Дехто вважає, що різниця між „корінними народами” і „національними меншинами” полягає в тому, що перші не мають власного державного утворення поза межами України; натомість етнічні групи, історична батьківщина яких – за межами України і які мають етнічно тотожну національну державу, не можуть вважатися корінними народами, тобто вони звичайні національні меншини. Тим часом, в Україні проживають етнічні групи, які хоча й мали у глибокій давнині етнічні батьківщини, нині території їх етногенезу входять до складу інших держав, з якими ці групи не є етнічно тотожними. Ці групи фактично вже не мають ні етнічних батьківщин, ні етнічно тотожних держав. Тому ніщо не заважає їм „самоідентифікуватися” як „корінні народи”, чого, власне, їхня еліта й прагне. До таких етносів належать, приміром, роми (цигани), чиє втрачене генетичне коріння формувалося на території Індостану. Хоча з позиції і етнології, і правознавства немає підстав ідентифікувати ромів ні як корінний, ні як автохтонний народ України.