Політичні пріоритети трансформування держави

Щоб уникнути науково-методологічних розбіжностей, підкреслимо, що категорія „політичний інститут” інтерпретується в політичній науці в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні „інститут” – це будь-які нормативно організовані політичні відносини. Норма при цьому розуміється як сукупність стійких, певним чином упорядкованих і організованих відносин. У цьому розумінні політичним інститутом будуть, приміром, звичаї і традиції, що встановилися у відносинах суспільства і влади. У вузькому розумінні політичний інститут – це строго визначена форма діяльності, це чітко визначені, організовані і формалізовані суб’єкти політики надіндивідуального рівня, пов’язані з боротьбою за владу, її здійсненням, розподілом і впливом на неї. Йдеться про державу та її структури, партії і суспільні (соціальні) організації, об’єднання і клуби, лобістські групи, мітинги, демонстрації, вибори і передвиборчі кампанії.

Саме політичні інститути мають втілювати в життя цінності демократизації, свободи, які є основними факторами, що найефективніше можуть змінити поведінку індивіда в бажаному напрямку. Головне сутнісне розходження в розумінні взаємозв’язку свободи життєдіяльності і влади полягає в тому, що у свободі дій підкреслюється момент невизначеності стосовно імовірності бажаних наслідків для влади, яка припускає вищий ступінь імовірності в досягненні своїх цілей.Нова влада в сучасних умовах має трансформувати українську державу за такими основними напрямками: 1) трансформування самої держави, тобто основних її інститутів і функцій у демократичні, моральні, правові інститути і функції; 2) трансформування форм участі і політичної активності у легітимні, чесні, висококультурні форми; 3) трансформування громадянськості у правову, солідарну, цивілізовану громадянськість.

Цінності влади і свободи життєдіяльності людей розрізняються в усіх трьох аспектах, але, перш за все, в аспекті політичної активності та соціальної діяльності людей. Влада породжує ту чи іншу симетрію або асиметричність у людських відносинах. А свободу дій завжди можна розглядати як тенденцію до встановлення симетричності у відносинах взаємодіючих сторін і подолання таких анахронічних засобів змагання за владу, як фальшування, умовляння, підкуп тощо.

У попередні роки влада в Україні намагалася використовувати для подолання будь-якого опору наявні в її розпорядженні репресивні механізми, погрози, покарання або заохочення винагородами. На відміну від старої, нова влада свободу дій може найефективніше доповнювати засобами самовпливу, самоконтролю, поєднаних з самовинагородою, оскільки кінцевою інстанцією прийняття владних рішень у такій ситуації стає сама людина.

Свобода ж дій, що поширюється, є вираженням тенденції до вирівнювання ієрархічності владних відносин у суспільстві і має безпосередній зв’язок з тенденцією суспільства до демократизації. Свобода дій органічно пов’язана із соціальною ентропією влади, з множенням суб’єктів реалізації соціальної дії, з вибором можливих способів поведінки – іншими словами, з різнохарактерністю об’єднань і груп людей. Громадянське суспільство, політичні партії, спілки та об’єднання громадян саме і є основними інститутами, що виконують цю функцію.

Гуманістичні аспекти самої політики вимагають визнання потреби людини у демократії і свободі, права бути суб’єктом, а не тільки об’єктом політичних рішень і дій. Призначення цінностей свободи саме в тому й полягає, щоб заповнити ними весь політико-мотиваційний простір у суспільстві. Ще Ш. Монтеск’є казав: „Свобода є право робити все, що дозволено законами” [10]. Цінності свободи можуть бути для людей основними регулятивами їх мислення і дій. Якщо ж з якихось причин роль демократичних цінностей знижується чи втрачається, то втрачається і відчуття спільності з системою політичної влади, виникають несхвалення, невдоволення, незгода з нею і, як наслідок, протистояння. У такій ситуації виникають об’єктивні і суб’єктивні передумови для кардинальних політичних потрясінь, а потім і для зміни соціального механізму влади, всієї політичної системи суспільства.

Безперечно, основною передумовою і механізмом посилення значення ідеалів свободи і справедливості в українському суспільстві має бути сам розвиток демократичних інститутів влади, перш за все – правової держави. Перехід до демократичних структур прискорює перехід від тоталітарного, адміністративного характеру влади до поєднання цінностей влади і свободи, що ґрунтується на правовому механізмі реалізації влади. Як наголошував Ф. Вольтер, „свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів” [11]. Це заперечує будь-які прагнення влади підміняти пряму свободу дій опосередкованою. Історичні модернізації політико-владних відносин, ускладнення організаційної та інституціональної структури суспільства мають супроводжуватися соціальною ентропією, диверсифікацією та дисперсією влади. Необхідно долати такі засоби впливу на підвладних, як санкції, як вплив через соціальні ресурси і норми. Це важливо тому, що ще й у наш час практикуються спроби абсолютизувати владний вплив через механізми залежності особистості від влади, свободи життєдіяльності людини від інститутів влади.