Політичні пріоритети трансформування держави
Як бачимо, проблема настільки глибока, що вимагає поєднання хоча б невеликого історичного екскурсу й сучасного всебічного наукового аналізу та кратологічного обґрунтування.
Доречно згадати, що соціальне становлення і нівелювання людини історично почало розвиватися ще за первісного ладу, що наклало відбиток і на сам характер влади, і на специфіку свободи у первісному суспільстві. Це була первісна, родова свобода, за якої та чи інша людина мала свободу в однаковій мірі. Ніякої нерівності в розумінні соціальної нерівноцінності між окремими членами роду не існувало. Свободі у родовому суспільстві був властивий найзагальніший, нерозвинений, абстрактний характер. Вона слугувала граничною лінією, яка відрізняла одну людину від іншої чи від тварини.
З цього феномена можна зробити висновок, що свобода є родовою сутністю людини і не може бути відчужена, особливо в сучасній цивілізації. На цьому варто акцентувати увагу, бо в основі властивих екзистенціалізму, неофрейдизму, персоналізму та різним напрямкам світової політології і філософії антропологічних інтерпретацій лежить саме феномен свободи. Але, визнаючи наявність родового аспекту свободи, не варто його абсолютизувати.
На сучасному етапі трансформації держави люди виступають, перш за все, за утвердження в Україні демократичних цінностей, свободи, справедливості та рівності громадянських можливостей. Ефективність регулятивної функції цих цінностей визначається, зрештою, тим, носії яких соціальних відносин виступають суб’єктами цієї діяльності. Саме тому політичні цінності – влада, свобода, права людини, справедливість, солідарність, консолідація названі в партійній термінології основними цінностями. Вони складають ідеологічний базис політичних програм багатьох провідних партій світу, в тому числі і в Україні. І нині настав час перевести їх з мови абстрактних понять на дії і досягнення реальної соціально-політичної практики. Їхня основна функціональна роль – бути єдиною консолідуючою, соборною основою українського суспільства, щоб перетворити його на чесну, солідарну, заможну націю.Не випадково сучасні реалістичні, прогресивні політики в основу ціннісної концепції ставлять свободу і виступають проти її нівелювання до якихось інших цінностей. Вона має помітну перевагу в ціннісній системі і взагалі є вищим політичним пріоритетом і соціальною цінністю. Свобода є вічним, загальним, що виростає з людської сутності, природним правом, властивим усім людям. „Свобода є джерелом людської гідності” [7]. Людина усвідомлює свою свободу в тому випадку, коли вона її має. Суттєве обмеження свободи особи і суспільства у минулому викликало потребу опрацювання, виокремлення й донесення до кожної людини її змісту і цінностей, впровадження в суспільно-політичну практику як основи трансформаційних процесів вбік демократизації, що в ХХ столітті стало світовою тенденцією. В Конституції України закріплено, що „кожна людина має право на свободу” [8], „кожному гарантується право на свободу думки і слова” [9].
Варто звернути увагу й на те, що, висунувши в якості центрального політичного пріоритету і цінності „свободу”, політологи мають різні думки щодо того, у чому власне полягає свобода. Так, Х. Шельски, Г. Люббе, Б. Хенніс вбачають умови свободи, насамперед, у приватній сфері, що не підлягає контролю з боку держави і суспільства, тобто розуміють їх у змісті старої німецької „буржуазної волі” ХIХ століття. Такі дослідники, як Г. Кальтенбруннер, А. Молер вбачають свободу у субісторичному і трансісторичному в людині, що не підлягає історичному перетворенню і не підвладне суспільству. Інколи абсолютизація „свободи” як головної цінності набувала небезпечних рис, коли, наприклад, стверджувалося, що „свобода” важливіша, ніж світ.
В реалізації аналізованих пріоритетів і цінностей у всій суспільній і особистісній життєдіяльності державна влада є вирішальним інститутом як механізм встановлення соціального порядку. Вона дієва лише за умови, коли включає в себе дві обов’язкові конституєнти. З одного боку, це – нормативний символ, який представляє собою мрії та уявлення суспільства про те, як в її межах повинен розумітися і реалізовуватися порядок. З іншого – особистості, що реалізують владні норми. Люди, які реалізують владу, включають в себе не тільки виконавців, але й тих, хто утверджує, підтримує і оберігає соціальний і політичний порядок, оскільки реалізація влади, в широкому розумінні, включає в себе закони та їх виконання, а також адміністрування. Ефективне функціонування влади залежить від наявності обох конституєнтів. Ніяка норма не може вважатися владною, якщо вона не може бути впроваджена в життя, а реалізація завжди викликає створення владного інституту, який її реалізує.
Самим життям і специфікою суб’єктів регуляції влади породжується різноманіття опосередкованих форм впливу на владу. Серед них найзначніша роль належить політичним інститутам як формі впорядкування участі людей у вирішенні соціально-конфліктних проблем, у розподілі влади, впливі на владу, в регулюванні влади.
Але у політичній практиці, а потім і в цілій низці політологічних досліджень 1990-х років було доведено, що політичні інститути впливають не тільки на розподіл і вироблення політичних рішень, але й на формування політичних інтересів різних соціальних груп. Регулюючи порядок дій, вони впливають на хід усього політичного процесу. Ці висновки знову активізували увагу до аналізу всього, що пов’язано з соціальними інститутами. Адже ще у суспільній думці Стародавнього світу і Нового часу не тільки досліджувалися, але й „проектувалися” інститути, спроможні вирішувати ті чи інші проблеми суспільства, у тому числі інститути і механізми регулювання влади.