Політичні зміни і політична стабільність

В сучасних умовах проблема політичних змін в Україні набуває особливої гостроти. Не менш важливою є і проблема збереження стабільності. Українським вченим належить пояснити політичні зміни, які відбулися на тринадцятий рік незалежності нашої країни, а також відповісти на запитання, чи сприяють вони становленню сталої, консолідованої демократії.

Проблеми політичних змін і стабільності вивчають, зокрема, такі вчені, як С. Ліпсет, С. Кен-Рюн, С. Торрес, П. Штомпка, В. Ачкасов, С. Володенков, О. Галкін, А. Дегтярьов, В. Ільїн, М. Ільїн, Ю. Левада, І. Лиханова, О. Макаричев, М. Михальченко, В. Сергеєв та інші. Відтак запропоновано чимало визначень поняття „політична зміна”. Деякі вчені поняття „політична зміна” розглядають у взаємозв’язку з іншими поняттями – „політична динаміка”, „політичний процес”, „політичний розвиток” і намагаються віднайти дихотомічну пару поняттю „політична зміна”. А. Дегтярьов, наприклад, вважає, що поняття „політична система” і „політичні зміни” виражають „ідеальні типи” таких крайніх станів політичного життя, як сталість політичного порядку і його зміна, що призводить до його розпаду [1]. М. Ільїн же вважає, що цикли відтворення політичної системи цілком природно пов’язані з певними змінами. На його думку, поняття „політичний процес” недосить – необхідно ввести значно ширше поняття, яке б характеризувало зміну не станів, а типів політичної системи, не режиму зміни станів, а способу зміни самого цього режиму. Поняття „політична зміна”, на думку М. Ільїна, якраз і відповідає цим вимогам. Поняття „політичний розвиток” він вважає логічніше використовувати в якості сукупного визначення як політичного процесу, так і політичних змін. М. Ільїн пише, що політичний розвиток здійснюється в двох взаємопов’язаних, але різних планах – процесу і змін. Одна і та ж реальність політики в русі може постати або в масштабі реального часу, який вимірюється добовими, тижневими тощо циклами (процес), або в масштабі історичного часу, який вимірюється циклами повного оновлення політичних систем, що самовідтворюються (зміна). Політичний процес висвітлює неперервність розвитку, політична зміна – його дискретність [2].

О. Галкін називає дискретність однією з особливостей політичних змін. Соціальні структури міняються стрибками. Це ще більше стосується сфери суспільної свідомості, процеси в якій гальмуються набором стереотипів. Дискретність змін діє на рівновагу особливо руйнівно, бо в такому випадку концентрація зусиль трансформаційного порядку припадає на порівняно обмежений відтинок часу. Це, в свою чергу, призводить до хвилеподібних коливань у стабільності суспільних систем і до певної періодичності кризових ситуацій, в яких вони опиняються. Ще однією особливістю політичних змін О. Галкін вважає їх комплексний характер. Зміни відбуваються не лише у сфері політики, але й у соціальній структурі, в структурі інтересів та їх усвідомленні, у виборі форм реалізації інтересів. Ще однією особливістю змін в суспільних системах є те, що в більшості випадків вони піддаються потужному модифікуючому впливу цілеспрямованої політичної волі. Залежно від того, інтереси якої соціальної групи висловлює ця воля, вона може бути спрямована на гальмування або на стимулювання змін, на дестабілізацію системи чи на її стабілізацію [3]. Вчений відзначає, що нагромадження проблем, обумовлених широкомасштабними і швидкими змінами, які супроводжуються болісними наслідками для значної частини, а то й для більшості населення, вимагають створення умов, за яких суспільна система, не втрачаючи своєї динамічності, зберігала б необхідну міру сталості [4].

Політичні зміни мають свої параметри – осі. Це шкала „радикалізм – поверховість” [5]. Часом дуже важко класифікувати політичні зміни як чисто революційні або чисто реформістські. Це пов’язано з різними мотивами учасників трансформаційних процесів – одні можуть бажати докорінної зміни не тільки політичної системи, але й соціально-економічного устрою, а інші – лише зміни певних аспектів політичного життя. Визначаючи характер процесів, слід звернути увагу на характер політичних змін, їх спрямованість. Звичайно, значно простіше визначити характер політичних змін тоді, коли вже відомі їх результати.

Нині в центрі уваги вчених знову опинилися проблеми революції і реформ. Під соціальною революцією розуміють корінні, глибокі, якісні зміни в розвитку суспільства. Політична революція – це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

Політична реформа визначається як перетворення, зміна, переустрій політичного життя суспільства без зміни існуючого ладу [6]. Згідно з марксизмом, причиною соціальної революції є поглиблення конфлікту між зростаючими продуктивними силами суспільства і консервативною системою виробничих відносин, що проявляється в загостренні соціальних антагонізмів. Політичну революцію марксизм розглядає як перший етап революції соціальної.Нині важливо визначити методологічні підходи до вивчення політичних змін в Україні. Слід зауважити, що формаційний підхід хоча й лишається досить впливовим, але він, безперечно, має слабкі сторони, які, зокрема, детально описує В. Ільїн. До слабких сторін формаційного підходу він зараховує такі:

1) формаційний підхід дегуманістичний;