Перспективи розвитку Збройних Сил України в контексті удосконалення воєнної організації держави
Професіоналізація ЗС України, яка, крім іншого, передбачає використання можливостей участі України у „Процесі планування та оцінки сил” НАТО, багатонаціональних навчаннях у межах програми „Партнерство заради миру”, міжнародній миротворчій діяльності як засобу підвищення рівня професіоналізму на практиці.Що стосується визначення оптимальної чисельності особового складу ЗС України в мирний час, то автор вбачає ефективним застосування формули „1 + 0,5", де „1" відображає чисельність сил, необхідних для участі в одній воєнній кампанії, а „0,5" складає половину попереднього показника для захисту національної території та відмобілізування Збройних Сил за необхідності протидії агресії на іншому напрямі або участі одночасно в кількох операціях на різних ТВД.
ЗС України мають бути готовими вирішувати завдання національної безпеки в процесі реорганізації, переозброєння та інших заходів оновлення, що в майбутньому забезпечить їх високу дієздатність та ефективність, а також створить надійний фундамент розвитку ВОД.
Отже, ефективний розвиток військової сфери України в майбутньому вбачається можливим за умови інтеграції усіх військових формувань держави в об’єднану конструкцію з подальшим її перетворенням на цілісну систему ВОД. При цьому особливу увагу варто приділяти створенню єдиних підсистем забезпечення її життєдіяльності, а роль системоутворюючого компонента має належати ЗС України. Основним перспективним завданням національної воєнної політики в цьому напрямі вбачається проведення процедур нормативно-правового, організаційного, оперативно-стратегічного та ресурсно-економічного забезпечення процесу військового будівництва. Такий підхід потребує раціонального розподілу ресурсів для підтримання на належному рівні бойових можливостей ЗС з одночасною модернізацією їх окремих елементів. За умови повноцінного одночасного інвестування поточного утримання компонентів ВОД та інвестування перспективних програм буде забезпечено високий рівень обороноздатності України.
Література:
1. Поляков Л. Воєнна політика України: конструктивна невизначеність // Національна безпека і оборона. – 2004. – №8. – С. 13 - 19.
2. Ситник Г. П. Державне управління національною безпекою України: Монографія – К.: Видавництво НАДУ, 2004. – 408 с.
3. Требін М. П. Армія та суспільство: соціально-філософський аналіз взаємодії в умовах трансформації: Монографія – X.: Видавничий Дім „ІНЖЕК”, 2004. – 404 с.
4. Оборонна політика України: реалії та перспектива: матеріали міжнародної конференції (Київ, 19 вересня 2003 р.) // Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Женевський центр демократичного контролю над збройними силами. – К.: НІМБ, DCAF. – 216 с.
5. Деркач А. Л. Про реформу Збройних Сил України // http://www.derkach.com.ua.
6. Бодрук О. С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: Монографія – К.: НІПМБ, 2001. – 300 с.
7. Гончаренко О., Джангужин Р., Лісіцин Е. Громадянський контроль і система національної безпеки // Національна безпека України. – 2003. – № 1. – С. 39 - 46.
8. Литвиненко А. Имперский вектор и сегодняшняя Украина // Ойкумена: Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций. Выпуск 2. – Х.: Константа, 2004. – С. 159.
9. Закон України „Про організацію оборонного планування” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2005. – №4. – С. 97.
10. Єрмоленко А. Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі // Політичний менеджмент. – 2006. – №2 . – С. 54 – 66.
11. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №39. – С. 351.
12. Артюшин Л. М., Костенко Г. Ф. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави: Монографія – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – 176 с.