Парламентський дискурс в публічних комунікаціях
• наявність спеціально обумовленої функціональної політичної лексики;
• значне оновлення політичного словника;
• метафоризація політичної мови;
• деспеціалізація термінів;
• тенденція до стандартизації дискурсу [25].
У зв’язку з цим парламентський дискурс в системі політичної комунікації дедалі помітніше впливає як на основні інформаційно-організаційні чинники розвитку політичної системи, так і на зміст електоральної свідомості і, відповідно, позицій громадян в період виборчих кампаній. При цьому стає зрозумілою потреба у вдосконаленні організаційного забезпечення парламентського дискурсу, передусім на законодавчому рівні – зміни до Регламенту Верховної Ради України виходять на порядок денний і мають передбачати демократизацію процедур законодавчої роботи з урахуванням настійної потреби підвищення відкритості й публічності діяльності парламенту, зміцнення комунікативних зв’язків з іншими гілками державної влади, зокрема виконавчої (Н. Ганжа) [26].
Отже, парламентський дискурс за чіткими ознаками суб’єктності, типологічних особливостей, інформаційними класифікаторами становить усталену в плані дослідження історії парламентаризму категорію та динамічну складову законодавчого процесу в структурі політичної комунікації.
Література:
1. Шишкина М. Ю. Паблик рилейшинз в системе социального управления. – СПб: Из-во С.-Петербургского университета, 1999. – С. 74 - 75.
2. Див.: Кривоносов А. Д. PR-текст в системе публичных коммуникаций. – СПб: „Петербургское востоковедение”, 2002. – С. 15.
3. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. – М.: Из-во „Ваклер”, 2001. – С. 12.
4. Нагорна Л. Політична мова і мовна політика. – К.: Світогляд, 2005. – С.72.
5. Гавра Д. П. Публичная сфера: культурная и политическая традиция // PR-диалог. – 2000. - №3(8). – С. 14.
6. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью. – М.: Из. центр „ACADEMIA”, 1995. – С. 75 - 76.
7. Стриженко А. А. Язык и идеологическая война. – Иркутск: Из-во Иркутск. ун-та, 1988. – С. 147.
8. Желтухина М. Р. Комическое в политическом дискурсе конца ХХ века. – М.: Из-во ВФ МУПК, 2000. – С. 28 - 29.
9. Фінклер Ю. Мас-медіа та влада: технологія взаємин.– Львів: Аз-Арт, 2003. – С. 63.
10. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Ін-тут соціології НАНУ, 2001. – С. 107.
11. Див.: Желтухина М. Р. Тропологическая суггестивность мас-медиального дискурса: о проблеме речевого воздействия тропов в языке СМИ. – М.: Из-во ВФ МУПК, 2003. – С. 161.
12. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология. – М.: Новая школа. – 1996. – С. 156.
13. Див.: Тарасенко В. І., Іваненко О. О. Проблема соціальної ідентифікації українського суспільства (соціотехнологічна парадигма). – К.: Ін-тут соціології НАН України, 2004. – 576 с.