Парламентський дискурс в публічних комунікаціях

Для зміцнення парламентського дискурсу в частині його електоральної спрямованості така тенденція конче важлива: популяризація законодавчої бази через ініціативи соціальних перетворень виводить парламентський дискурс від неефективної констатації до статусу електоральних очікувань. Природно, що в парламентському дискурсі завжди існує комбінаторність констатацій і пропозицій. Інша особливість полягає у неодмінній її езотеричності, оскільки парламентар завжди залежить не лише від обставин, котрі корелюють його передвиборчі та депутатські намагання виконати „накази виборців” [14] – сам представницький, а головне колегіальний характер єдиного законодавчого органу моделює парламентський дискурс як процес перманентних стереотипних сполучень. Такого висновку доходять дослідники явища семантичної сатиації – повної або часткової втрати словом свого значення в результаті багаторазового вживання. Фахівці визначають понад 200 слів і словосполучень, що складають усталений шар штампованих, стереотипних одиниць вітчизняного парламентського дискурсу [16]. І ця тенденція безумовно зростатиме у разі ігнорування вже зазначеної категорії у класифікації депутатських мотивацій за Г. Герцогом в частині професіоналізації.

Ми повертаємося до неї з усвідомленням необхідності визначення кореляції між змістовими ознаками парламентського дискурсу і професійною підготовкою народних депутатів. Екстраполяція думки Л. Кравчука, котрий зазначав, що „в парламенті відшукається чимало людей, що не мають достатнього політичного чи господарського досвіду, не мають відповідних юридичних чи економічних знань” [17] на можливі оцінки якості парламентського дискурсу актуалізує принаймні дві проблеми визначення складових такої якості. Перша полягає в структуризації парламентської організаційної комунікації. Власне, питання організації роботи Верховної Ради України – це, передовсім, забезпечення законотворчої функції парламентарів – саме в процесі підготовки законопроектів, їх проходження у профільних комітетах, схвалення і відхилення, зняття з обговорення, внесення поправок тощо відбувається реалізація конституційних критеріїв законотворчості:

• відображення в законопроекті конституційних ідей і принципів;

• точне використання конституційних понять і термінів;

• дотримання закріпленої Конституцією процедури прийняття законів і набрання ними чинності;

• кореляція змісту норм Конституції і норм закону, що проектується [18].Друга проблема визначення складової якості парламентського дискурсу полягає, власне, у формах його артикуляції, яка пов’язана з матеріалізацією регламентної процедури і складає зміст парламентських дебатів. Можна вважати цей процес входженням парламентського дискурсу до комунікативних каналів публічної політики. У цьому плані визначена Ю. Рождественським криптографічність тексту, яка, на його думку, полягає у тому, що „система не повинна давати абонентові ту інформацію, якою він не має права володіти” [19], залишається за лаштунками робочого процесу, коли право влади на монопольну інформацію обмежується законом, який визначає види такої інформації.

Ілюстрація зазначеної тези прикладами закритих пленарних засідань Верховної Ради України не може бути вичерпною з огляду на те, що формування комунікативних ознак парламентського дискурсу виходить за будь-які формально обмежувальні паркани політичної комунікації, оскільки факт відсутності інформації при наявності її суб’єкта також означатиме інформацію, причому значно більш промовисту, аніж її втаємничене джерело. Власне, еволюція змісту парламентського дискурсу безпосередньо залежить від процесу формування фреймів парламентського дискурсу. В політичній комунікації фрейм розуміється як структура даних чи „концептуальна структура”, що застосовується для декларативного процедурного представлення стереотипних ситуацій (М. Мінський) [20]. Водночас для фрейму характерна енциклопедичність, наявність в його структурі максимальних відомостей про предмет обговорення.

„Фрейми – одиниці, організовані навколо певного концепта. На відміну від звичайного набору асоціацій ці одиниці містять основну типову і потенційно можливу інформацію, асоційовану з тим чи іншим концептом”, - зазначає Т. Дейк [21]. Екстраполяція цієї думки на характер парламентського дискурсу вбачається виправданою не лише з точки зору конкретизації регламентних процедур на грунт реальної парламентської практики. Факти фреймівських технологій на кшталт нештатних, проте звичних подій навколо парламентської трибуни дозволяють зробити висновок, що вироблення фреймів для сесійної зали є важливою частиною теорії і практики парламентського дискурсу. У нашому випадку фреймове уявлення депутатського корпусу і парламентської практики зокрема формується із вербальних і невербальних складових.

Перша ознака є домінуючою в парламентському дискурсі через низку факторів, що складають основу для автентичності поширення каналами офіційної комунікації. Проте наступним етапом поширення вербального фрейма є його контамінація, себто співставлення змісту з усталеними схемами-образами комунікатора – публічна промова депутата, зафіксована засобами комунікації, може бути предметом коментування, інтерпретації, а за певних умов – перекручення і навіть фальсифікації. Водночас учасники парламентського дискурсу не можуть не враховувати результативність зворотного зв’язку – неодмінного елемента системи комунікації. В такому випадку утворюється коло взаємопоглинаючих тез, які можна вважати елементами парламентських дебатів.