Становлення афганського руху в УРСР (1980 – 1991 рр.)

Велику увагу комітети комсомолу республіки, ради воїнів запасу, інтернаціоналістів приділяли вирішенню соціально-побутових питань, підвищенню робітничої кваліфікації, направлення на навчання воїнів-інтернаціоналістів. Так, Київський обком ЛКСМУ у всіх містах і районах області створив робочі групи з вивчення житло-побутових умов, працевлаштування воїнів-інтернаціоналістів. Усунення виявлених недоліків брали під контроль міськкоми і райкоми комсомолу [39].

Ради воїнів запасу і воїнів-інтернаціоналістів своїх коштів не мали. Для шефської роботи частково використовувалися залучені кошти райкомів і міськкомів комсомолу, які теж не були значними. Тому постійно вишукувалися додаткові джерела фінансування. Певну допомогу надавали комсомольсько-молодіжні трудові колективи, студентські будівельні загони, зараховуючи до свого складу полеглих воїнів і перераховуючи належний їм заробіток сім’ям.

З нашої ініціативи бюро ЦК ЛКСМУ 30 січня 1990 року прийняло рішення направити до Югославії на протезування 30 інвалідів. Оплатило поїздку і протезування бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник” [40].

Згодом бюро ЦК ВЛКСМ прийняло постанову „Про надбавку до пенсії дітям, батьки яких загинули в Республіці Афганістан” [41]. До речі, порівняймо. У звіті про виконання бюджету за 1990 рік, затвердженому бюро ЦК 25 лютого 1991 року, окремим рядком йшла „надбавка до пенсії дітям, батьки яких загинули в Афганістані – 156,6 тис. руб.” А на проведення ХХVI з’їзду у червні 1990 року було витрачено майже 445 тисяч рублів, на утримання апарату ЦК у тому ж році – 1 мільйон 200 тисяч рублів [42]. Взагалі комсомол мав можливості для поліпшення вирішення проблем „афганців”, сімей полеглих. На 1 жовтня 1990 року, коли вже суттєво скоротилися надходження до комсомольського бюджету, ЦК ВЛКСМ мав на рахунку 20 млн. руб. Водночас було покладено під відсотки в молодіжний комерційний та Житлосоцбанк 650 млн руб. [43].

Військово-патріотичне виховання молоді. Республіканські ЦК партії і комсомолу щороку ставили завдання „забезпечити створення в кожній області базових оборонно-спортивних оздоровчих таборів, військово-патріотичних об’єднань”. Конкретизувалися їх чисельність і строки введення в дію.

Робота зі створення й організації діяльності військово-патріотичних клубів і об’єднань, оборонно-спортивних оздоровчих таборів для призовної й допризовної молоді стала одним з „бойових” напрямів діяльності „афганців”. Вже 1987 року близько 2 тисяч воїнів-інтернаціоналістів очолювали військово-патріотичні об’єднання [44]. Це не було випадковістю. „Афганцям” хотілося передати свій досвід майбутнім солдатам, аби уберегти їх від помилок, котрі часто дуже дорого обходилися у бойовій обстановці. 1987 року діяло 833 військово-патріотичні об’єднання та 307 оборонно-спортивних оздоровчих таборів, 1988 року – вже 1091 та 498, а 1990 року – 1756 та 685 відповідно [45].З наростанням протиріч „перебудови” комсомол помітно байдужів до проблем військово-патріотичного виховання. Так само, як і до проблем „афганців”. У платформі ЛКСМУ до виборів народних депутатів УРСР передбачалося „надання всебічної допомоги нашим ровесникам, що одержали виробничі травми, каліцтва й поранення при проходженні військової служби, виконанні інтернаціонального обов’язку” [46]. З цим не погодився, зокрема, тодішній перший секретар Хмельницького міськкому комсомолу М. Приступа. Він сказав: „Ще рік тому ми проводили зльоти з воїнами-афганцями, ставилося питання про пільги всім воїнам. Тут, у програмі, про це не сказано жодного слова, а тільки про інвалідів… Але з кожним роком і буквально з кожним місяцем усе більше хлопців одержують інвалідність. Це вже не каліцтва, пов’язані з Афганістаном, а каліцтва внаслідок Афганістану. Отут сказано, що виведено наші війська – і начебто все нормально. Але ж питання працевлаштування й ряд інших соціальних проблем воїнів-афганців потребують повсякденного вирішення. Це треба обов’язково включити до проекту програми й дати на обговорення в комсомольські організації республіки” [47]. Але до цих слів не прислухалися.

З другої половини 1990 року проблеми військово-патріотичного виховання, афганського руху перестали цікавити комсомол. Зникає й саме поняття „військово-патріотичне виховання”. Залишається тільки „патріотичне”. У плані першочергових заходів ЦК з реалізації рішень ХХVI з’їзду ЛКСМУ, затвердженому бюро ЦК ЛКСМУ (МДС) в жовтні 1990 року, немає взагалі згадки про військово-патріотичне виховання, ради воїнів запасу, підготовку молоді до військової служби [48]. Та по-іншому вже й бути не могло: життя поставило питання про саму доцільність існування комсомолу.

Після проголошення Україною незалежності, а саме 24 – 26 жовтня 1991 року, ІІ позачергова конференція СВІУ надала організації нову назву – Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (УСВА). Головна мета діяльності – політичний, правовий, соціальний захист молодих ветеранів, сімей полеглих, увічнення пам’яті воїнів, що загинули а „Афгані”.

Висновок