Мовна політика Естонії: джерела і наслідки застосування

Представники інших національностей та етносів активно асимілювалися російськомовним середовищем. До цієї категорії належали українці, білоруси, поляки, татари, євреї. Згідно з переписом 1989 року, серед згаданих національностей лише 40 % використовували рідну мову як першу, 52 % було русифіковано, лише 8 % перейшли до естономовного середовища. Частка осіб, які назвали російську мову рідною, становила 78,4 % серед євреїв, 67,1 % серед білорусів, 63,4 % серед поляків, 56,5 % серед німців, 54,5 % серед українців. Ситуація набувала катастрофічних обрисів.

Русифікаційна політика Радянського Союзу в державах Балтійського регіону здійснювалася на ідеологічному рівні. Її завданнями були:

• абсолютний російськомовний монолінгвізм для росіян, естонська мова, як і будь-яка інша локальна, вивчалася добровільно або формально (без уроків або навіть вчителів);

• білінгвізм для меншин і титульних націй з домінуванням та розширенням російськомовного середовища;

• асиміляція „третіх національностей” в російськомовне середовище, а відтак асиміляція російським етносом.

Безпосередньо в Естонії радянська мовна політика впроваджувалася через заохочення міграції. Іммігранти консолідувалися на базі саме російської мови такими засобами:

• створенням російськомовного автономного середовища, функціонування кого не передбачало знання естонської мови взагалі;

• переведенням найважливіших сфер життя з естонської на російську мову;

• ідеологічними преференціями та перевагами російської мови над естонською.

Щоб протидіяти естономовному середовищу та інтеграції прибульців на базі естонської мови, використовувалися такі засоби:

• постійне розширення російської мови в сфері адміністрування та мас-медіа;

• масова русифікація всіх рівнів освіти.

Така мовна політика мала нищівні наслідки для титульної нації. Вже наприкінці 1980-х років естонське суспільство почало трансформуватися й чинити опір політиці Москви. Домінують націоналістичні тенденції. Власне, місцевий націоналізм поклав край всій радянській імперії. Естонія не стала винятком. Законодавці розуміли, що саме мовна політика є наріжним каменем відтворення етнічної палітри Естонії початку 1940-х років, оскільки саме вона стала механізмом її розмивання. Але завдання було не з простих. Пошук виваженої моделі етнонаціональної політики унеможливлювався тим, що в Естонії існували дві мобілізовані етнолінгвістичні групи – естономовна і російськомовна. Обидві ідентифікували себе з більшістю і мали різні погляди на розвиток країни.

Естонія, як і інші балтійські держави, скористалася з переваг „перебудови” і пішла далі, ніж передбачала Москва, домігшись відновлення національного суверенітету і права на домінування в країні естонської мови і культури. Спочатку естонську мову було проголошено офіційною через внесення 1988 року поправки до Конституції Верховним Судом. Розпочалися заходи зі зміни мовної ієрархії та повернення естонській мові статусу єдиної державної.У серпні 1990 року естонський уряд скасовує акти усіх рівнів, які дискримінують використання естонської мови, і вирішує створити орган підготовки закону про мову. 23 листопада було створено Національну мовну колегію (National Language Board). Цей орган відповідав за планування мовної політики, моніторив використання естонської мови як рідної і як другої. Головним завдання Національної мовної колегії було вироблення мовної політики та стратегій мовного планування, аналіз передумов прийняття закону про мову, нагляд за розробкою термінології тощо. Його діяльність ускладнювалася необхідністю дотримання прав людини тих осіб, які мали постраждати під час спланованої зміни мовної ієрархії. В Естонії спостерігалася конфронтація між двома мовними спільнотами, які ототожнювали себе з двома різними етносами. Титульна нація – естонці почувалася вповноваженою історією покласти край окупації та гнобленню, включаючи й мовне гноблення. Російськомовна громада не чекала такого повороту подій, отож виявилася неготовою зустріти жорсткі вимоги, пов’язані зі знанням мови, натуралізацією, працевлаштуванням, що з них випливали. Наслідок – зниження стандартів життя для тих росіян та російськомовних, що виявилися нездатними задовольнити ці вимоги країни проживання. Але відродження титульної нації для естонців означало швидке відновлення всіх своїх прав, не лише політичного та економічного суверенітету, а й національної культурної самобутності.