Етноси і нації в системі інших спільнот. Класи, етноси і нацї

3) "нехоунлендні", багатонаціональні держави, населення яких: а) є наслідком міграції; б) складається з кількох груп, котрі свідомі своїх відмінностей і всіляко їх зберігають (Гвіана, Сурінам, Трінідад-Тобаго тощо).176

Досить просту, але найбільш поширену в західній та й у вітчизняній науці класифікацію держав запропонував П.Ван Ден Берг. Він поділив їх на три групи, дав їм відповідні наступні назви і визначення:

1. "Нація-держава " - це держава, яка складається майже виключно із єдиної (single) нації".

2. "Багатонаціональна держава" - це держава, яка складається із двох або більше націй".

3. "Багатоетнічна держава" - це держава, яка складається із двох або більше етнічностей, котрі не домагаються державності".177

Є ще один критерій класифікації держав - кількість етнічних груп. Виходячи з нього, держави поділяються на 3 групи:

1) етнічно вільні або неетнічні (ethnic free or unethnic) - це ті держави, населення яких складається практично з представників одного етносу. На кінець 70-х років їх було рівно дюжина, зокрема Ісландія, Люксембург, Норвегія, Португалія та деякі інші;

2) моноетнічні (monoethnic) - це ті держави, де кількість представ-

ників інших етнічних груп не перевищує т.зв. "критичну масу", якою вважається інколи 10 відсотків від загальної кількості населення. На початок 80-х років їх було 33, зокрема, Бангладеш, Єгипет, Ірландія, Куба та інші;3) поліетнічні або мультіетнічні (polyethnic or multiethnic) - цс ті держави, де кількість представників інших етнічних груп перевищує вже зазначену "критичну масу" у 5-10% від загальної кількості населення. Але жодна з них, і це надзвичайно важливо, не домагається державності.178 Таких держав абсолютна більшість.

Тут слід зробити щонайменше чотири зауваження. По-перше, держави, як правило, поділяються на одно- та багатонаціональні, а також моно- і поліетнічні, що значно полегшує термінологічний апарат і загалом не суперечить реаліям. По-друге, нації, які входять до складу тієї чи іншої держави, самі можуть бути поліетнічними. По-третє, як слушно зауважується в одному з документів ЮНЕСКО. "однорідність населення не є необхідною умовою існування народу або держави". По-четверте, слід, однак, враховувати, що етнічний та/чи національний поділ населення держави справляє величезний вплив на всі сфери суспільно-політичного життя і навіть на долю самих держав. Підтвердження останнього - розвал багатонаціональних держав, процеси децентралізації унітарних поліетнічних держав, перетворення їх на федерації тощо.

Принагідно відзначимо, що західні вчені, виходячи з наведеної вище класифікації, характеризують Україну як "поліетнічну державу", а її народ як "багатоетнічну націю'. Погоджуючись із таким визначенням, додамо, що все більше представників етнічних груп вважають Україну своїм єдиним або другим, "обраним хоумлендом". Це дає підстави сподіватись, що в майбутньому Україна перетвориться на справжню Батьківщину для всіх своїх громадян, не залежно від їх етнічного походження.

Етноси, нації і держави

На думку західних вчених, яку поділяє і автор, ще одним блоком виключно складних і важливих проблем є проблеми взаємовідносин етносів, націй і держав. Актуальність цих проблем більш ніж очевидна. Від їх постановки, підходів і шляхів вирішення залежить етнополітична стабільність як окремих країн, так і всього світу. Марксистсько-ленінська теорія нації та національних відносин ці проблеми частково ігнорувала, а частково спотворювала. Щодо практики, тобто національної політики КПРС, то вона довго обмежувалась проведенням підступних, а часом і злочинних експериментів над цілими націями, не говорячи вже про етнонацюнальні групи.

У західній етнополітології, за нашими підрахунками, існує щонайменше три різних точки зору щодо місця і ролі держави в суспільному розвитку, зокрема, її взаємовідносин з етносами та націями. Прихильники першої точки зору (А.Степен, І.Уоллерстайн та ін.), відомі як "оборонці плюралістичної перспективи", вважають, що держава повинна бути нейтральною ареною, на якій діють, протистоять і ведуть боротьбу різні нації чи етнонаціональні групи. Водночас вона може розробляти і проводити певну етнонаціональну політику, зокрема, розподіляти ресурси та створювати сприятливі умови для розвитку всіх етнонаціональ-них груп.