Уряди Криму (1917-1921) – історія, керівники
Після Лютневої революції в Росії 1917 р. зміна влади в Криму відбулася мирним шляхом. Після одержання звістки про повалення самодержавства в містах утворилися «комітети громадської безпеки», керівна роль в яких, як правило, належала кадетам.
Влада на півострові, який залишався частиною Таврійської губернії, зосереджувалася в руках комісара Тимчасового уряду, який зайняв місце царського губернатора. 6 березня комісаром Таврійської губернії було призначено колишнього голову губернської земської управи Харченка. Незабаром його замінив кадет Богданов. В містах продовжували діяти місцеві думи та управи, а в селах – земські управи.
В політичному русі в Криму брали участь усі прошарки населення. У містах та повітах виникли громадські організації. Серед розмаїття політичних партій найбільшим впливом на населення користувалися соціал-демократи – меншовики, есери, українські есери та мілліфірківці.
Спочатку Таврійська губернія належала до розряду «спокійних». Перша хвиля політичних страйків по Криму пройшла наприкінці травня – на початку червня 1917 р. Між місцевими органами влади Тимчасового уряду та національними організаціями почали виникати гострі конфлікти. Процес розмежування став набувати більшої сили після провалу наступу російських військ на Південно-Західному фронті.
Звістка про жовтневий переворот 1917 р. прийшла в Крим уже наступного дня, 26 жовтня, і викликала негативну реакцію майже всіх політичних сил півострова. У Сімферополі, на нараді в губернському земському зібранні, політичні партії Криму створили Раду народних представників як коаліційний, тимчасовий орган губернської влади зі своїми збройними силами, якими командував спеціальний орган – Кримський штаб під керівництвом Д. Сейдамета. Ці частини розміщувалися в Ялті, Феодосії, Євпаторії, Судаку та інших містах півострова. За повідомленнями місцевих газет, в розпорядженні Кримського штабу знаходилися понад 2 тис. офіцерів царської армії.
26 листопада в залі Баб-і-діван (Зал суду) Ханського палацу в Бахчисараї відкрився Курултай. Його 78 депутатів (з них чотири жінки) було обрано голосами понад 70 % татарського населення Криму.
Після тривалого обговорення 13 грудня Курултай проголосив Кримську Демократичну Народну Республіку. Було затверджено конституцію і сформовано національний уряд – Раду директорів (Директорію). До її складу увійшли 5 директорів: голова Ради та директор юстиції Ч. Челебієв, директор з зовнішніх та військових справ Д. Сейдамет, директор фінансів та вакуфів С. Хаттатов, директор у справах релігії А. Шукрі, директор народної просвіти І. Озенбашли. Одразу ж після проголошення Кримську республіку визнала ЦР.
Тим часом більшовицькі організації Криму прийняли рішення взяти владу в свої руки. На початку листопада місцеві більшовики отримали підкріплення: в Крим прибула з Петрограда значна група партійних працівників та балтійських моряків, які мали «досвід революційної боротьби». Першим містом, де більшовики перейшли в наступ, був Севастополь. 4 січня 1918 р. радянська влада була встановлена у Феодосії, 6 січня – в Керчі, 9 січня – в Ялті, 14 січня – у Сімферополі, 16 січня – в Євпаторії.
У деяких містах татарські війська намагалися відбити наступ більшовицьких загонів, але військова підтримка флоту та артилерії змусила їх відступити. Частина військових формувань була знищена (в тому числі загинуло кілька керівників Кримського штабу), але іншим вдалося сховатися в гірській частині півострова.
Одразу ж після захоплення півострова більшовиками розпочався процес зміцнення радянської влади. Спочатку вона була представлена військово-революційними комітетами (ревкомами). Деякий час у Криму існувало два керівних центри – Севастопольський та Сімферопольський ревкоми.
Згодом виникла необхідність створення єдиного керівного центру всієї Таврійської губернії. Було прийнято рішення про скликання конференції військово-революційних комітетів та рад Таврійської губернії. Вона відбулася 28 – 30 січня 1918 р. в Севастополі і проголосила себе Надзвичайним з’їздом рад робітничих і солдатських депутатів, за участю представників селянських депутатів та військово-революційних комітетів Таврійської губернії. На конференції були присутні 44 делегати: 27 більшовиків, 10 лівих есерів, 2 інтернаціоналісти, 5 безпартійних. Обрали Таврійський центральний виконавчий комітет рад (голова – Ж.Міллер, заступник – Ю.Гавен). Було прийнято рішення про скликання губернського з’їзду рад, скасування міських дум та земств із заміною їх радянськими організаціями. Адміністративним центром губернії проголошувався Сімферополь.21 березня 1918 р. на засіданні Таврійського губернського ЦВК рад робітничих, солдатських і селянських депутатів було оголошено про створення Радянської Соціалістичної Республіки Таврида (РСРТ). Сформувалася Рада народних комісарів у складі 13 осіб (8 більшовиків, 4 лівих есери, 1 безпартійний). Головою РНК призначили надісланого з центру члена Петроградського комітету партії більшовиків А. Слуцького. До складу РНК увійшли: народний комісар іноземних справ І. Фірдевс, нарком фінансів А. Коляденко, нарком внутрішніх справ С. Новосельський, нарком праці Ф. Шахнович, нарком землеробства С. Акімочкін, нарком шляхів сполучення С. Коробцов та ін. Головою ЦВК було призначено Ж. Міллера.