Структурна композиція етнічної ідентичності

Румуни - мова (78%), народні традиції, звичаї (57%), рідна зем¬ля (43%), література, мистецтво, фольклор (35%), спільне історичне

минуле (31 %), національна кухня (21 %), віросповідання (16%), риси характеру (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (8%), національний одяг (7%).

Кримські татари - мова (100%), народні традиції, звичаї (90%), віросповідання (76%), національна кухня (50%), спільне історичне минуле (44%), література, мистецтво, фольклор (38%), риси харак¬теру (18%), національний одяг (13%), рідна земля (5%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (1%).Німці - спільне історичне минуле (41%), мова (37%), народні традиції, звичаї (30%), риси характеру (29%), віросповідання (19%), література, мистецтво, фольклор (18%), національна кухня (17%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (15%), рідна земля (13%).

Порівняння етнічних маркерів, що вишиковуються у міру своєї значущості для представників кожної з наведених етнічних спільнот, дає підстави говорити про суттєву роль мови в усвідомленні етніч¬ної єдності (так само, як і в усвідомленні етнічної належності). Хоча це зовсім не означає, що даний факт з обов'язковістю мусить поши¬рюватися на всі етноси. Зокрема, серед опитаних євреїв значущість мови відзначив лише кожний п'ятий респондент, порівняно з важли¬вістю для них спільного історичного минулого (71%). Або, наприк¬лад, серед опитаних білорусів і німців перевагу мови в груповій спільності усвідомлює кожний третій респондент. Щоправда, у цих спільнотах взагалі жоден з етнічних індикаторів не подолав 50% бар'єру.

Втім, на думку більшості респондентів, вирішальними у забезпе¬ченні етнічної єдності є також народні традиції, звичаї, рідна земля, спільне історичне минуле. Що ж до інших індикаторів, то, не маючи такої одностайної підтримки респондентів, вони разом з тим підкрес¬люють специфічність процесу ідентифікації окремих етносів. Це пе¬редусім стосується літератури, мистецтва, фольклору, віросповідан¬ня, рис характеру, національної кухні, національного одягу, спільних зі своїм народом перспектив розвитку тощо.

Водночас наведені дані здатні набувати певної модифікації за умови розгляду їх крізь призму вікових характеристик респондентів, їхнього освітнього рівня та поселенського чинника. Якщо (як і у випадку з елементами етнічної належності) серед усіх представників опитуваних етнічних спільнот у забезпеченні групової єдності пере¬вага з віком надається мові, традиціям, звичаям, спільному історичному минулому, віросповіданню, то рівень освіти вносить певну специфічність у розподіл тих чи інших елементів. Так, респонденти з неповною середньою освітою характеризуються схильністю до підвищення ролі мови (79%) і народних традицій, звичаїв (52%) порівняно з респондентами, що мають незакінчену вищу і вищу ос¬віту (відповідно 54% і 39%). А, наприклад, у важливості спільного історичного минулого більш переконані респонденти з вищим рівнем освіти - 46% (з неповною середньою - 30%), вони ж відзначають і важливість з-поміж існуючих елементів, спільних зі своїм народом перспектив розвитку - 16% (порівняно з 7% тих, хто має неповну середню освіту). Цікаво, що за даним показником не розрізняються мешканці міст і сіл (8% тих й інших). Хоча їхнє ставлення до мови, народних традицій, звичаїв не є таким однозначним. Серед опиту¬ваних селян відсоток тих, хто надає більшої значущості зазначеним елементам дещо вищий, ніж серед городян (82% і 56% порівняно з 63% і 43%). А такі елементи, як віросповідання і національна кух¬ня, помітно превалюють в оцінках респондентів, що проживають у сільській місцевості.

До речі, значно більшої уваги заслуговують спільні зі своїм наро¬дом перспективи розвитку. Хоча, на перший погляд, у ньому немає нічого особливого, оскільки його можна розглядати як антитезу спіль¬ному історичному минулому. Проте, якщо даний елемент ідентифі¬кації розглядати у більш широкому контексті, а саме, з позиції роз¬витку етнічної самосвідомості, то картина суттєво змінюється. Тому, що спільна мова, спільні традиції або інші спільні етнічні ознаки можуть поступово втрачати свою визначальну роль у життєдіяльності етносу, коли за браком динаміки розвитку перетворюватимуться на статичні, застиглі складові. А з такою ситуацією, як показують рез¬ультати опитування, не виключено, що можуть зіткнутися кримські татари, болгари, молдавани. У противагу останнім можна навести угорців, німців, євреїв, але й їхній рівень усвідомлення спільних з власними етносом перспектив розвитку не такий вже й високий (на рівні 15-18%).

Показово, що проблема усвідомлення спільних зі своїм народом перспектив розвитку є не менш гострою і для українців. Причому самодостатній характер цінностей тим глибше усвідомлюється ними, чим вищим є рівень їхньої освіти. І навпаки, статичність елементів етнічної ідентифікації підвищується мірою зниження освітнього рів¬ня респондентів. І в цьому, певно, проявляється тяжіння до емоційного чи то раціонального сприйняття етнічних цінностей, що грун¬тується на усвідомленні їх як реально дійових або як необхідної умови належності до того чи іншого етносу.Отже, етнічна ідентифікація є дійсно багатогранним процесом. Це особливо усвідомлюється, коли до її розгляду залучається мо¬мент вільної орієнтації у кодах тієї чи іншої культури, її цінностях, формах виразу, що уможливлюється перебуванням у певному етно¬культурному контексті та дотримуванням відповідних поведінкових стереотипів. За такої обставини значущості набувають особливості етнокультурної сімейної соціалізації. Щоправда, у даному випадку важко позбутися певної упередженості. І пояснюється це, по-перше, тим, що в окремих сім'ях частіше зберігаються лише різні фрагмен¬ти етнокультурної інформації, тому до самостійного відтворення ком¬плексу визначальних рис етнічної культури, протягом тривалого пе¬ріоду, більш здатна етнічна спільнота в цілому. А, по-друге, самі по собі етнічні спільноти можуть відрізнятися за рівнем однаковості та однорідності ціннісних переваг. Хоча це, звичайно, ніяким чином не спростовує ролі сім'ї у формуванні (чи то спонтанному, чи цілес¬прямованому) етнокультурної компетентності. Інша річ, що за сучас¬них умов часто-густо спостерігається порушення традиційних меха¬нізмів передавання міжпоколінної етнічної інформації. І в основному це відбувається внаслідок перебирання їхніх функцій тими чи інши¬ми соціальними інститутами або формування нових варіантів спожи¬вацької поведінки.