Структурна композиція етнічної ідентичності

В умовах радикальних суспільних змін помітно посилився інте¬рес до етнічності, особливо до тих її аспектів, що стосуються етнічно¬го відродження (ethnic revival). Бажання з'ясувати, яким чином лю¬дина себе етнічно ідентифікує, яке значення для неї має етнічна на¬лежність й які поведінкові орієнтації та стратегії з нею пов'язані, спонукає до пошуку пояснень щодо конструювання етнічної ідентич¬ності. З огляду на дану обставину, увага має акцентуватися не лише на визначенні етнічності, її формах, але й на способах структуризації відповідних зразків комунікації та взаємодії.

Останнім часом з'являються й набувають поширення різні сце¬нарії розгляду етнічності. Одні виходять з абсолютизації її мінли¬вості та ситуативності, інші, навпаки, зі сталості та укоріненості. Посилаючись на можливість масового маніпулювання груповою ідентичністю, прихильники першого напряму, наприклад, не в змозі дати чіткої відповіді на ряд принципових питань, що стосуються важливих характеристик особистості (її атрибутивності, усталеності1 й т.ін.). Можна навести ще цілий ряд прикладів. Але справа тут по¬лягає в іншому, у складності адекватного визначення феномену етнічності. Цим, до речі, пояснюється і те, що часом її розглядають як етнічну ідентичність, не враховуючи, що остання не тотожня етнічній ідентифікації як простому ототожненню індивіда з тим чи іншим етносом, оскільки водночас відбиває глибину прагнення людини до такого ототожнення і міру впливу ідентифікації на її поведінку. Внас¬лідок, набувають значущості не лише підстави для віднесення індиві¬да до того чи іншого етносу, але й результат цього віднесення та ступінь впливовості даної самоідентифікації на структуру і поведінку особистості.

Серед дослідників проблем етнічності усе частіше лунає думка Щодо нерозривності етнічної ідентичності та етнічної взаємодії.

Причому діапазон цих поглядів сягає досить широких меж: від ба¬чення взаємодії як одного з факторів формування етнічної ідентич¬ності, до опозиційності як первинної основи стійкої ідентичності. Якщо припустити, що усвідомлення етнічної ідентичності може від¬буватися лише в процесі конфронтації і що саме зовнішні умови здатні зумовлювати зростання або послаблення етнічності, то при¬родно постає питання щодо її виникнення. Цілком імовірно, що відповідь у даному випадку буде більш переконливою, якщо передба¬чатиме один надто суттєвий момент, а саме, обов'язковою підста¬вою етнічної ідентичності є спільність культури. Базові цінності, утворюючи культурну основу, визначають правила взаємовідносин, розставляють пріоритети, оцінки, цілі. Відповідно етнічність, як усвідомлений простір комунікації й взаємодії, завжди грунтується на ідентифікації себе на відміну від інших. Не випадково більшість сучасних визначень етнічності містять об'єктивні (культурна осно¬ва) і суб'єктивні (самоприписування) характеристики.

Проте, за такої точки зору, неминуче постає проблема етнічцих меж (ethnic boundaries): чи визначаються вони, незалежно від люди¬ни, фактом її народження, процесом соціалізації або зовнішнім куль¬турним впливом чи залежать від суб'єктивних факторів, від того, хто і з яких причин приписує себе до певної етнічної групи. Й якою мірою групова належність пов'язана з прийняттям тих чи інших культурних цінностей (включаючи форми організації).

Проблема, як бачимо, досить непроста, особливо, коли йдеться про реальні способи визначення етнічних груп. Виходячи з культур¬ної обумовленості етнічної ідентичності, важливо рахуватися з тими межами, якими дана група себе окреслює. Більш того, і культурні характеристики етнічної групи можуть зазнавати певної трансформа¬ції. Звідси складається враження, що існує безліч варіантів щодо їхніх зв'язків і відносин. Хоча, з іншого боку, відсторонення від "чу¬жих" має передбачати усвідомлення меж допустимої варіативності (як правило, це взаємодія, що обмежується певними сферами загаль¬ного інтересу та взаєморозуміння).

Втім, людина може свідомо маніпулювати своєю етнічністю за¬лежно від ситуації (відповідним чином поводити себе, одягатися й т. ін.), що дозволяє говорити про рухливість етнічних меж, а в окре¬мих випадках і про їхню двоїстість: межі, що визначаються усере¬дині групи можуть відрізнятися від меж, якими вони уявляються зовнішньому спостерігачеві. Бо зовнішні межі є наслідком міжетнічної взаємодії, у той час як внутрішні — володіння членами етнічної групи спільним культурним знанням. Відповідно, для зовнішнього спостерігача певна етнічна група може уявлятися гомогенною гру¬пою із спільними рисами і цінностями, а, насправді, вона може мати безліч поведінкових альтернатив, ускладнюючи тим самим визначен¬ня етнічних меж.Звичайно, підстав для абсолютизації двоїстості культури (езоте¬ричної та екзотеричної) практично немає. Проте, не можна не погод¬жуватися з фактом існування певних відмінностей між внутрішні¬ми та зовнішніми проявами культури етносів. Від цього, безумовно, ускладнюється вирішення проблем етнічної ідентичності, а відповід¬но і з'ясування динамічної взаємодії трьох її складових: "образу для себе", "образу у собі" та "образу для інших". Що стосується "образу для себе", то він зазвичай усвідомлюється суспільством, поєднуючи при цьому бажані для себе характеристики. А комуніка¬ційний зв'язок у середині етнічної спільності здійснюється за раху¬нок власної символіки і міфології, які назовні можуть проявлятися лише фрагментарно. "Образ у собі" цілковито можна віднести до неусвідомленої складової етнічної ідентичності. Проте, саме він сприяє узгодженості дій етнічної групи. Зрештою "образ для інших" постає у вигляді певного набору приписуваних собі визначень, що переведені на мову інших культур. Тут теж існують свої міфи, симво¬ліка, але метою їх є налагодження комунікації із зовнішнім світом. Усвідомлення відмінностей між "образом для себе" і "образом для інших" може коливатися залежно від умов існування етносу, спричи¬няючи зміни як внутрішньої, так і зовнішньої символіки та міфоло¬гії.