Модернізаційний процес в Україні
Але все ж хотілося б зазначити умови за яких відбувається неорганічна модернізація :
-відносини особистої залежності у виробництві ;
-неконкурентноздатність на світовому ринку ;
-велика диференціація суспільства ;
-залучення національного потенціалу переважно на військові потреби ;
- прагнення до ігнорування загальномодрнізаційних цінностей.
Тому, коли країна ( якщо бути точнішими, то її еліта ) намагається здійснювати процес модернізації то неодмінно зіштовхується з низкою складних ситуацій, наприклад : складність сприйняття модернізаційних цінностей на тлі місцевих норм та звичаїв ; несприйняття "вестернізації" частиною населення, оскільки вона має у собі невідповідність її (цієї частини) потребам ; домінування центру та котроль ним модернізаційної ініціативи регіонів.
То ж, як бачимо, моденізаційні процеси, маючи на меті раціоналізацію суспільно-політичної, культурної, економічної сфер несуть окрім позитивних, досить велику кількість негативних моментів, з якими так або інакше суспільство рано чи пізно зіштовхується, знаходячись на шляху перетворень. Тому нагальною є потреба дослідження саме процесів проходження модернізації у всіх стадіях, з метою збереження поступального розвитку суспільства та його рівноваги.4. Небезпека форсування процесу модернізації на зламі епох, можливість існування в одній суспільный системі оновлених і старих елементів
Отже, як зазначалося вище, перебіг процесів модернізації має складний та суперечливий характер, протікає неоднаково у різних країнах, має свої особливості притаманні кожній країні, що перебуває у процесі трансформації. Поряд з загальномодернізаційними цінностями існують і загальномодернізаційні чинники дестабілізації, що супроводжують процес політичної і соціальної модернізації, з якими неодмінно зіштовхуються суспільства, які оновлюються.
Які ж це саме чинники?
На нашу думку головних чиннків декілька, а саме :
-зміни стандартів споживання, а у зв'язку із цим зростання соціальних очікувань ;
-відхід від старих схем суспільного будівництва при відсутності нових ;
-інертність національної самоідентифікації соціуму ;
-зростання коефіцієнту протестності суспільної думки.
В тій або іншій мірі усі ці чинники присутні в тих країнах, які йдуть шляхом модернізації, оскільки модернізація за своєю суттю є порушенням існуючого в інертних суспільствах спокою, тому як цілісний дестабілізуючий процес вона має складниками дестабілізуючі чинники. Кожна країна, що модернізується намагається знайти свої рішення цих проблемних ситуацій, максимально оптимізуючи дані рішення до умов певного соціуму. Але існують і певні напрацьовання з приводу подолання таких чинників і у загальній практиці.
Скажімо, навряд чи буденна свідомість індивіда, здатна адекватно сприйняти зміни у стандартах споживання, тому перш за все зміна цих стандартів повинна відбуватись на рівні свідомості. По-друге потрібно постійно ( при проходженні процесу реформування ) знаходитись у стані діалогу : ДЕРЖАВА-СОЦІУМ, що дасть змогу мотивувати індивідові певну суспільну нестабільність об'єктивною необхідністю суспільно-політичних змін, у разі ж коли існує певна відірваність держави від суспільства виникає непорозуміння між ними, що призводить до напруги.Це ж повною мірою є справедливим щодо створення нових схем суспільного будівництва. Це досить цікавий момент, оскільки залучення соціуму до свідомого вибору найбільш ефективним уявляється нам через референдум ( скажімо коли, наприклад, у грудні 1991 року народ України обирав подальший шлях свого розвитку), і це дійсно так, але при наявності певних "але", а саме при наявності чіткої диференціації питаннь, які розв'язуються референдумом, а які ні ( знову ж таки вдалим прикладом може слугувати прийняття "всенародно" лукашенківської Конституції у Білорусі, або ж намагання винести питання прийняття Конституції "всенародно" на нещодавньому референдумі в Україні, але остання, спираючись на набутки світового досвіду модернізації, власний здоровий глузд та Конституцію відмовилася від такого формулювання питання ).