Вибори президента В.Ющенка
Та все ж несподівано початок нового законотворчого політичного сезону ознаменувався фактичним розпадом парламентської більшості. Уже тривалий для політики час було помітно, що парламентська більшість не є монолітною, що вона постійно трансформується завдяки залученню голосів народних обранців з опозиційних парламентських фракцій і що спирається вона на фундамент, закладений поза межами ВР (радше в АП).
Публічна розв'язка понад дворічної "більшовицької" історії настала 9 вересня 2004 року. Членство в лавах більшості призупинили однопартійці Володимира Литвина - члени фракції Народної аграрної партії України. Представники групи "Демініціативи-Народовладдя" теж призупинили своє членство в парламентській більшості.
Розпад більшості виявився запорукою того, що ВР стала фактично єдиним легітимним органом у державі в період помаранчевої революції, який узяв усю відповідальність за стан справ у державі на себе і спробував перевести революційну ситуацію з майданів українських міст у політичне річище. В той же час у ВР також було ухвалено дещо видозмінену в термінах політичну реформу в обмін на можливість ухвалення закону "Про особливості застосування закону "Про вибори президента" при переголосуванні другого туру виборів у грудні 2004 року", який мінімізував можливі фальсифікації.
Можна констатувати, що нині суттєво піднялися в ціні "політичні акції" спікера ВР Литвина, але розвиток цієї ситуації буде більш наявним наступного року, коли будуть сформовані новий уряд та нова парламентська більшість.
Після доведення в стінах Верховного Суду факту фальсифікації результатів другого туру президентських виборів 26 грудня 2004 року відбулося його переголосування, яке завершилося переконливою перемогою Ющенка.
Хоча ЦВК іще не оголосила офіційних результатів, але, за попередніми даними, отриманими на основі опрацювання 100% виборчих бюлетенів, за лідера "Нашої України" віддали свої голоси 51,99% виборців, а за Януковича - 44,19%.
4. Обриси зовнішньополітичних векторів
За поточний рік зовнішня політика Україна стала більш проросійською. Відтак у період виборчої кампанії Україна відчула помітне зростання російського впливу на перебіг політичних процесів в країні, який також став більш технологічним та багатовимірним.
Він не обмежувався тільки виборчою ситуацією чи впливом традиційно популярних в Україні московських мас-медіа, але став важливим фактором у формуванні та реалізації української внутрішньої політики. Це обумовлено широкою присутністю російського бізнесу в Україні, включенням України в російські проекти на кшталт ЄЕП.
Окремою сторінкою історії російського впливу на українські вибори є традиційна участь російських політтехнологів в українській виборчій кампанії. В даному разі Україна, її регіональні особливості та суперечності стали справжнім полігоном, на якому безжалісно, незважаючи на етичні та світоглядні гальма, можна було розгортати справжні бойові спецоперації.
Завдяки застосуванню маніпулятивних технологій для підкреслення несхожості українського Сходу і Заходу і розпалювання протиріч, це протистояння ризикує перерости час виборів. Кількість офіційних зустрічей Кучми і Путіна протягом виборчого року вже не підлягає рахунку.
Сам Путін кілька разів привітав Януковича з перемогою й фактично агітував за нього, вітаючи ініціативи глави Кабміну стосовно запровадження в Україні подвійного громадянства та надання російській мові статусу офіційної.Мали місце символічні зміни в тексті Воєнної доктрини, з якої було виключено чіткі висловлювання щодо наміру вступу до НАТО. Такі зміни можна було розглядати в кількох площинах, а зокрема як один із подарунків російському президентові напередодні чергової зустрічі у верхах, як анонсування більш чіткої зовнішньополітичної орієнтації України напередодні президентських виборів у контексті можливої підтримки Росією єдиного кандидата від української влади, а також як своєрідну перемогу в оточенні глави держави євроскептиків і противників членства України в Північноатлантичному альянсі.
Цього ж року було запроваджено реверс нафти на користь російсько-британської компанії ТНК-ВР, що фактично поклало край амбітним цілям України в контексті розвитку її як транзитної держави для прокачування каспійської нафти до країн ЄС. Помітний розвиток на рівні специфічно засекречених документів, що розроблялись, отримав і ЄЕП.