Вибори президента В.Ющенка
Що ближчою ставала дата виборів, то більше у владному таборі усталювалося розуміння того, що "Україна - не Росія", тобто що російського сценарію в його "недоторканному вигляді" не буде.
Адже той кандидат, на якого указав би Кучма як на безпосереднього спадкоємця, був би відразу приречений на провал. Невипадково ж для комуністів найуживанішим словесним тавром став вираз "Кучма-3", що ним КПУ намагалася заплямувати обох кандидатів (і Ющенка, і Януковича).
Однак, ще 18 квітня 2003 року президент Кучма в інтерв'ю британській службі Бі-Бі-Сі наголошував: "А те, що від сьогоднішньої більшості, умовно кажучи, в парламенті, від тих політичних сил, які представляють цю більшість, може бути висунутий один кандидат - у мене в цьому плані немає жодних сумнівів".
Тоді ж президент указав, що таким кандидатом "від влади" може бути прем'єр-міністр Янукович. Говорилося тоді й про публічні умови, за яких його висунення є можливим, зокрема в разі виконання "головного завдання", яким на той час була програма діяльності уряду: "Так от, якщо буде виконано його завдання, тоді він має повні шанси дійсно бути не тільки кандидатом. Давайте поживемо - побачимо".
У квітні 2003 року Янукович перебрав на себе керування Партією регіонів України, що трактувалося тоді більш ніж однозначно в контексті початку майбутньої президентської гонки. Тоді прем'єр прийшов на партійний з'їзд переможцем, адже парламент щойно затвердив 335-ма голосами програму дій його уряду, що зробило главу Кабміну "недоторканним" на цілий рік.
Проте якраз рік тому керівник парламентської фракції "Відродження регіонів" Раїса Богатирьова достатньо обережно висловлювалася стосовно того, що "єдиний кандидат від влади буде". Янукович став єдиним прем'єром, якому вдалося двічі протягнути через парламент програму діяльності уряду.
Але ця кандидатура, за великим рахунком, лише зі значним ступенем перебільшення могла вважатися здатною консолідувати вітчизняні еліти, представників різних політико-фінансових груп, які конкурують між собою за місце під політичним сонцем.
У даному випадку обрання владного наступника могло трактуватись іншими сторонами скоріше як помірне зло, а не як вихід із ситуації і, навпаки, радше як клубок інших проблем, що можуть виникнути в разі гіпотетичного обрання президентом у 2004 році донецького екс-губернатора.Проте українським олігархічним елітам якимось чином вдалося "домовитися". Зокрема, в цьому плані "пробною кулею" можна вважати процес приватизації металургійного комбінату "Криворіжсталь". Він був переведений у приватну власність фактично на паях. Зокрема, частину його за заниженою ціною купили зять чинного президента Пінчук та представник найкрупнішої донецької бізнес-групи Ахметов.
В той же час іще на початку 2004 року розглядалися, хай у гіпотетичній площині, й сценарії "третього терміну" для Кучми, хоча вони були приречені на провал з огляду на падіння популярності "дворазового" президента.
Сьогодні можна лише тільки пригадати, що майже рік тому, 30 грудня 2003 року, Конституційний суд видав "на-гора" рішення, яке для Кучми фактично означало "зелене світло" на участь у президентських виборах 2004 року. Згідно з цим рішенням, Кучма виконував президентські повноваження не вдруге, а... вперше. Щоправда, президент цим сумнівним шансом не скористався...
Певний час ім'я кандидата від влади не називалося, хоча поступово ставало зрозумілим, що такою людиною є прем'єр-міністр України Янукович - висуванець однієї з потужних донецьких політико-бізнесових груп.
Іще на початку весни тривали доволі інтенсивні дії, скеровані на здійснення політичної реформи. Як одну з її передумов було навіть ухвалено закон про вибори до парламенту в 2006 році на пропорційній основі.
Навесні законопроект № 4105, який стосувався внесення змін до Конституції, підтримали у Верховній Раді недостатня кількість депутатів: 294 голоси виявилися тим максимумом, який спромоглися віднайти в парламенті ініціатори політичної реформи.
Після провального голосування щодо політичної реформи Янукович мав усі підстави розкрити свої "козирні карти" й розпочати власну президентську кампанію більш артикульовано та відверто. Сім депутатів з фракції "Регіони України", які не віддали свої голоси за дітище Медведчука, продемонстрували, що Янукович або не контролює процеси у своїй фракції, або, навпаки, дуже добре їх контролює.