Політична влада і механізм її здійснення

політичне керівництво;

управління.

Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціаль¬них груп) іншим.

Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулюван¬ня та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й амо¬ральних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шан¬таж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, ви¬кликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:

• монархія — єдиновладне (абсолютне чи з конститу¬ційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

•тиранія — одноосібне деспотичне правління внас¬лідок насильницького захоплення влади;

•аристократія — влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

•олігархія — влада небагатьох багатих;

•тимократія — особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто — військовою силою;

•теократія — влада церкви;

•охлократія — влада натовпу, що спирається не на за¬кони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто підда¬ється впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;

•демократія — влада народу на основі закону та за¬безпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу парто¬кратії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Вдосконалення і демократизація політичного управ¬ління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка поро¬джує право, а як правочинне повноваження. Право наро¬джується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона — єдине організоване воле¬виявлення, яке випливає з єдності права. В кожному по¬літичному союзі державна влада, незважаючи на прин¬цип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох полі¬тичних союзів.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповіда¬ють високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним на¬товпом, а демагоги — його провідниками.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне пра¬во, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.