Політична влада і механізм її здійснення
1. Первинним суб'єктом за республіканського, демо¬кратичного правління є народ — носій суверенітету і єди¬не джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосе¬редньо і через органи державної влади та місцевого само¬врядування. Поняття народ неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення, об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними — невеликі етнічні групи, релігійні громади тощо.
2. Вторинні суб'єкти носіїв влади — малі групи, пред¬ставницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, бла¬гополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колектив¬ним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політич¬ної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити діалектичне, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, гро¬мадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя — економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспіль¬ство загалом.
влада в сучасному цивілізо¬ваному світі використовує, як правило, узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони пору¬шують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й нелегальні: підкуп, обіцянки, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.
Парадигма легітимності, сформована М. Вебером, перед¬бачає, що влада грунтується здебільшого на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра, або ступінь визнання су¬спільством законної влади (легітимності), може бути раціо¬нальною і нераціональною.
Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності (тради¬ційний, харизматичний, легально-раціональний), то в су¬часній політичній науці вирізняється сім: традиційний, ха¬ризматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально-евдемонічний і національ¬но-патріотичний .
Традиційна легітимність грунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам тради¬ційної політичної культури.
Харизматична легітимність передбачає визнання винят¬кових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: по-перше, виникає про¬блема спадкоємності влади, оскільки немає ким замінити харизматичного лідера; по-друге, збереження харизми ви¬магає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів — уникнути «косності» і не втратити «любові» народу; по-третє, зміна харизматичного лідера може приве¬сти до зміни політичної системи.
Правничо-раціональна легітимність випливає з визнан¬ня суспільством політичних дій у рамках існуючої систе¬ми права.
Легітимність на засадах участі передбачає обгрунту¬вання ідеологією і практикою існуючої політичної системи необхідності широкої участі громадян у діяльності полі¬тичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.
Раціонально-цільова легітимність виходить з переконан¬ня, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.
Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.
Національно-патріотична легітимність визначає націо¬нальні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.
Проте жодна легітимна система не грунтується тільки на одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що, по-перше, сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітим¬ності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського те¬рору, по-друге, деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв'язках «керівників» і ке¬рованих.