Поняття, об'єкт, предмет і функції політології

Ж.Фрейнд, А. Коен-Танюжі і вже згаданий вище Н. Пулантзас активно розробляли такі проблеми, як організація—самоорганізація, діяльність—самодіяльність, етатизація— деетатизація, одержавлення—роздержавлення, співпраця—протистояння центрів влади, формалізоване—неформалізоване життя суспільства та ін.

Філософські проблеми політики аналізував і Ж. Еллюль [276; 277], який запропонував поняття "соціологічна пропаганда". Під останньою він розумів вплив на свідомість людей не лише засобами слова, а всім способом життя. На його думку, усі соціальні революції лише зміцнюють державу і дедалі більше закріпачують особистість.А. Грамші (1891-1937), досліджуючи теоретичні питання політичної сфери, багато уваги приділяв природі політики, переходу від економіки корпоративної фази до фази політичної гегемонії. У центрі його уваги були методи політичного керівництва, вчення про партію, її ставлення до держави та особистості.

Політологія розпочала з вивчення й аналізу інститутів влади (парламенту, виконавчої влади, Верховного Суду) та боротьби з "академічною" політичною філософією.

Але з 20-х років XX ст. політологи перейшли від досліджень управлінських і загальнотеоретичних питань до вивчення відносин суспільства з державним механізмом, дослідження громадської думки та специфіки міжперсональної комунікації у процесі політичної діяльності.

За основу було взято біхевіористський підхід, на ґрунті якого найбільшого розвитку дістали:

• "силова модель", що розглядає владу як волю до влади (Г. Лассуел, Дж. Кетлін);

• "ринкова модель", що розглядає сукупність політичних відносин як ринок влади (Ч. Мерріем);

• "ігрова модель", що розглядає політичний ринок як змагання суб'єктів влади (Ф. Знанецький);

• "Чиказька школа", яка вивчає ринок влади та владу держави (X. Госснел, Л. Уайт).

Учені, які дотримуються біхевіористських поглядів, наприклад А. Соміт і Дж. Таннехауз, досліджують поведінкові аспекти виборчих кампаній, проблеми вивчення громадської думки в політиці, політологічні аспекти законодавчої діяльності, практику державного управління, міжнародні відносини і т. ін.

Сучасна політична наука досліджує владу:

• згідно з неомарксистським тлумаченням (поєднання класичного марксизму та фрейдизму);

• через призму бінарних рольових відносин (реляціоніст-ська концепція);

• як систему взаємодіючих чинників (системна концепція). Реляціоністська концепція базується на творчому розвитку

ідей М. Вебера про можливість вольової дії індивіда та соціальних груп один на одного і має три основних напрями дослідження — теорії опору, обміну ресурсами і поділу зон впливу.

Прихильники теорії опору (психологічний підхід) — Д. Карт-райт, Дж. Френч, Р. Рейвен, беручи за основу динаміку поля К. Левіна (1890-1947), досліджують силу опору підлеглих індивідів у психологічних змінах їхньої поведінки, думок, стосунків, цілей, потреб тощо.

Прихильники теорії обміну ресурсами (соціологічний підхід) — П. Блау, Д. Хіксон, X. Хайнінгс, Р. Шнек, Н. Пеннінгс розглядають владу як результат можливості одержання та утримання під контролем певних благ і привілеїв. Скажімо, П. Блау, який запровадив поняття соціального обміну, аналізуючи міжособистісні відносини, надавав великого значення економічним аспектам: нагороді, користі, вигоді. Відпітовхуючись від цих форм соціального обміну, він аналізував рольові відносини, владу, законність, колективні вартості, взаємини складних соціальних організацій.