Поняття, об'єкт, предмет і функції політології
Найбільших успіхів французька школа політології досягла в галузі дослідження проблем конституціоналізму, держави та влади, політичних систем в особі таких учених, як М. Дюверже, Б. де Жувенель, Ж. Бюрдо, Ж. Ведель, М. Прело, П. Фавр.
Британська політична школа, маючи нахили до позитивістської методології, зберегла історико-філософську спрямованість. Під впливом МАПН тут було створено Асоціацію політичних досліджень Об'єднаного Королівства, серед фундаторів якої — Г. Ласкі, Д. Броген, Ч. Уїльсон, М. Окшот.
Нині у Великобританії наукова та викладацька діяльність у галузі політології здійснюється в чотирьох десятках університетів країни. Видаються журнали "Політичні дослідження" (орган згаданої Асоціації політичних досліджень), "Британський журнал політичної науки", "Уряд і опозиція", "Політичний щоквартальник" та ін.
Порівнюючи тенденції розвитку політології у США та на Європейському континенті, слід зазначити, що американські дослідники головну увагу зосереджували на соціальних основах держави, а європейські — на проблемах вивчення та аналізу державного права й державно-політичних інститутів.
Якщо у США політологія розвивалась переважно у формі прикладних емпіричних досліджень, то в континентальній Європі органічно поєднувались історико-правові, політико-філо-софські та державознавчі традиції.
XX століття характеризується розмаїттям політичних концепцій, серед яких можна виокремити неопозитивізм, неолібералізм, неоконсерватизм, соціал-демократію, тоталітаризм: комунізм, фашизм, сіонізм і тісно пов'язаний з останнім глобалізм.
За винятком першої концепції, з іншими ми вже ознайомлені. Тепер же нас цікавить неопозитивізм не як ідеологічна течія, а як теоретико-методологічна основа політологічних досліджень XX ст.
Розвиток науково-технічного прогресу, політичні, соціально-економічні катаклізми призвели до кризи позитивізму. З початку 20-х років XX ст. формується неопозитивізм (одночасно в Англії, Австрії, Польщі). Його теоретико-методологічними засадами стали науково-суспільний скептицизм, математична логіка, "структуралістське" розуміння мови, розвиток емпіричної соціології, що все разом дало першу форму неопозитивізму — логічний позитивізм. З початку 40-х років розвивається нова форма неопозитивізму — філософія аналізу, такі принципи, як сцієнтизм, біхевіоризм, верифікація, кількісний об'єктивізм. Економічними засадами неолібералізму стали концепції Дж. Кейнса (1883-1946), Дж. Гелбрейта та Ф. Хайєка (1899-1992).
Особливої популярності в середині XX ст. набула концепція технократії, найхарактернішим представником якої є Дж. Гелб-рейт.
На думку прихильників цієї теорії, потрібно встановити політичну владу технократів, які керуватимуть суспільством не на догоду інтересам окремих класів, а на базі наукових знань і в інтересах усього суспільства.
Аналізуючи інститут влади, Дж. Гелбрейт розрізняв три типи влади: заслужену, компенсуючу і регулюючу. На його думку, вони відповідно використовують такі форми впливу, як сила, нагорода й переконання, а джерелами влади є відповідно особистість, власність і організація [292].
Політична філософія мае за предмет аналізу онтологію влади, субстанціональні засади владних відношень, типи й форми влади, а також політичну гносеологію, що розглядає владу як реалізацію вольової діяльності політичного суб'єкта (індивіда, групи, класу, партії, суспільно-політичного руху, держави, політичної еліти, лідера та ін.).
Ця так звана академічна політична філософія у XX ст. здобула чимало опонентів.
Скажімо, неомарксист Н. Пулантзас (1936-1980), який критично ставився як до капіталізму, так і до "реального соціалізму", працював над модернізацією марксизму з урахуванням соціальних змін, що відбулися в XX ст., а також відповідно до положень політичної соціології М. Вебера і Р. Міхельса.