Поняття, об'єкт, предмет і функції політології
Засновником систематичних досліджень політики у СІЛА вважають Ф. Лібера, який 1857 р. розпочав читання лекцій з політичної філософії в Колумбійському коледжі. У цих лекціях провідне місце посідали питання теорії держави та політичної етики.
А 1880 р. його наступник на посаді Дж. Берджес заснував у Колумбійському університеті піколу політичної науки. Було запроваджено систему підготовки наукових кадрів із захистом дисертацій, а 1886 р. почав виходити журнал "Політикл сайенс куотерлі". Дж. Берджес вирізнявся також не тільки як організатор політологічних досліджень, а й як серйозний учений, книга якого "Політична наука і порівняльне конституційне право" (1890) знайшла чимало прихильників.
1903 р. було створено Американську асоціацію політичних наук і засновано журнал "Аннали американської академії політичних і соціальних наук", 1906 р. — журнал "Огляд американської політичної науки", а з 1939 р. почав виходити "Журнал політичних досліджень". Ці видання регулярно друкуються й нині, маючи вагомий науковий авторитет і вплив на розвиток політичної науки.
Але попри всі зазначені успіхи все-таки слід зазначити, що на початку XX ст. політологія (як, до речі, і соціологія) розглядалась як щось другорядне й вторинне порівняно з класичними науками — філософією, правом, політекономією.
Проте з розвитком системи парламентаризму, формуванням політичних партій, запровадженням поділу влади на гілки, удосконаленням виборчих систем і т. ін. політологія як віддзеркалення світу політичного дедалі більше виокремлюється як самодостатня наукова дисципліна.
Велике значення в цьому контексті мали концепції М. Вебера (бюрократії та плебісцитарно-вождистської демократії), В. Парето, Г. Моска і Р. Міхельса (теорії циркуляції еліти та "залізного закону" олігархії), М. Острогорського і Р. Міхельса (зв'язку демократії та політичних партій), А. Бентлі (теорія груп, що конституює реалії політичного життя поза межами права й держави), М. Острогорського, Дж. Брайса і В. Вільсона (теорії демократії й конституційної форми правління, представництва, виборчих і партійних систем і т. ін.).
Характерно, що в політології континентальної Європи в аналізований період можна віднайти тенденцію до синтезу емпіричних і теоретичних досліджень, а в політології англосаксонських країн — позитивістський напрям із претензією на статус точної науки, яка може все обчислити й описати за допомогою математичних моделей і точних вимірювань.
Після встановлення в континентальній Європі тоталітарних режимів та їх сателітів європейська школа політології практично перестає існувати. Через переслідування та незгоду з керівництвом нацистської Німеччини впродовж 1933-1938 pp. цю країну покинула більшість викладачів вузів і науковців, серед яких всесвітньо відомі 3. Фрейд, К. Левін, Г. Маркузе, К. Мангай, Е. Фромм, Т. Адорно, які згодом стали гордістю американської науки.
Аналогічні процеси відбувались і в комуністичній Російській імперії, з якої були вислані або витіснені такі вчені, як М. Бердяев, М. Лоський, Є. Франк, П. Струве, І. Ільїн, П. Сорокін та багато інших. Чимало дослідників було за цей час репресовано сталінським режимом.
Отже, у тоталітарних країнах Європи дослідження в галузі політичних наук або повністю припинилися або спрямовувалися на забезпечення ідеологічних і політико-пропагандистських потреб правлячих політичних режимів.
Водночас завдяки вагомому інтелектуальному підживленню американської політологічної школи остання перетворилася на "законодавця мод" у галузі соціальних і гуманітарних наук. Саме у США розгорнулася біхевіористська революція, були запроваджені системний та структурно-функціональний методи аналізу політичних інститутів і процесів, порівняльна політологія, політико-культурний підхід.
Завдяки цьому не виглядає алогічним факт значного впливу американських політологів на розвиток світової політологічної науки, зокрема на створення 1949 р. у рамках ЮНЕСКО Міжнародної асоціації політичних наук (МАПН).Наслідки цієї активності не забарилися. Так, у Франції відразу після цього були створені Національна адміністративна школа, Інститут політичних досліджень при Паризькому університеті, Національний фонд політичних наук. Разом з останнім Національна асоціація політичних наук починає з 1951 р. видавати "Французький журнал політичної науки". З 1956 р. запроваджується вчений ступінь доктора політичних наук, а в університетах — курс "Конституційне право і політичні інститути".