Національна політика і формування суверенної держави

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національнос¬тей, що мешкають на території даної країни) означає верховен¬ство народу як джерела і носія влади, його право самому вирі¬шувати свою долю, безпосередньо або через представницькі ор¬гани брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у конституції, — якісна ха¬рактеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єди¬ним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місце¬вого самоврядування».

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспо¬тії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього сувере¬нітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внут¬рішньої свободи його політичного стану. У демократичній дер¬жаві джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного су¬веренітету.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована зако¬ном міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягну¬того рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існуван¬ня і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

— право на існування і вільний розвиток, володіння реаль¬ною можливістю визначати характер свого національного жит¬тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);

— право на вільний розвиток національних потреб — еконо¬мічних і соціальних;

— право на духовно-культурний розвиток, повага національ¬ної честі і гідності, розвиток національної мови, зви"чаїв, тра¬дицій;

— право розпоряджатися природними і матеріальними ре¬сурсами на своїй території;

— право на мирне співіснування з іншими народами та наці¬ями;

— право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння ре¬альною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і на¬родностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консо¬лідації і розвитку української нації, збереженню історичної па¬м'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних мен¬шин. Конституція України визначила українську мову держав¬ною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний роз¬виток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?

У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути су¬веренітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він міс¬тить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'¬єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне само¬визначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шля¬хом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступили¬ся частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).