Національна політика і формування суверенної держави

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: дер¬жавна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який про¬яв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення держав¬ної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здій¬снення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість само¬стійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм між¬народного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у між¬народних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої за¬коном можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам фе¬дерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: «Суверенітет Украї¬ни поширюється на всю її територію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнарод¬ного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та ін¬ших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

право війни і миру;

право видавати закони;

право формувати державні органи;

право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати податки;

право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.Проте держава не має права робити все, що вважає за необ¬хідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнарод¬не право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповнова¬ження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина 'їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який вихо¬дить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між за¬конами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Со¬юзу залишаються суверенними державами.