Політична система суспільства

Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що з огляду на попереднє розуміння виокремлює її інституціональний аспект і саме тому його можна назвати політичною організацією Суспільства. Не менш важливою з цього погляду є і те, що інституціональне визначення політичної системи корелює до наведеного вище інституціонального поняття громадянського суспільства в контексті загальної проблематики організації Життєдіяльності суспільства.

Таким чином, під політичною системою суспільства (політич¬ною організацією) розуміють узяті разом і у взаємодії державу як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загально¬національному вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населен¬ня, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.Слід зауважити, що досить часто до складу політичної систе¬ми в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, — церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації і т. ін., що, з одного боку, свідчить про недостатню визначеність та структуро¬ваність існуючих політичних інтересів у суспільстві, а з іншого — містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення на¬званих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. У практичному вимірі охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, про¬вокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими утвореннями і політичними інститутами свідчить аналіз тенденцій розвитку виборчого законодавства та законів, які регу¬люють статус і діяльність різних неполітичних об'єднань грома¬дян — громадських і релігійних організацій, профспілок, виключа¬ючи можливість їх безпосередньої участі в політичній діяльності.

1.2. Партії в політичній системі суспільства : правове регулювання

статусу та діяльності

Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпо¬середньо була спрямована на завоювання державної влади. Про¬образи сучасних політичних партій сформувалися ще за антич¬них часів — у Стародавній Греції та в Римі.

Політична партія — це об'єднання прихильників певної за¬гальнонаціональної програми суспільного розвитку, яке утво¬рюється для участі у виробленні та здійсненні державної політи¬ки, виборах органів влади, представництва в їх складі.

Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес, опредмечений в її політичній активності. Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об'єд¬нань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але — і це ос¬новне — неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бу¬ти суб'єктами політичної системи.

Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх до¬помогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі [7, ст. 36].