До теорій дослідів Майкельсона і Троутона-Нобля

Згідно з принципом відповідності Бора, теорема додавання швидкостей (13) у випадку малих повинна ставати теоремою, котра вже підтверджена в оптиці великою кількістю дослідів першого порядку. Така теорема дійсно випливає з (13) при Маємо:

(15.ІІІ)

Із погляду перетворень третього роду (10) ці формули є точними. Теорія досліду Майкельсона, побудована за допомогою формул (15), є суперечливою: одержуються як сталі так і .

Вирази (15) також одержують при використанні радіального наближення на основі наочних уявлень, згідно з якими при додаванні швидкостей і можна не враховувати величини поперечної компоненти У такому наближенні побудована, зокрема, класична теорія Доплера 2.

Формалізми перетворень першого і другого родів для пояснення досліду Майкельсона не придатні. Справді, запишемо вираз із (8) у вигляді де

(16.І)

Відповідний час Одержуємо для і одночленні ірраціональні вирази, які для знаходження кутових інваріантів цього досліду незручні.

Другими інваріантами досліду Майкельсона можна назвати співвідношення оберненої пропорційності між відносними величинами, за допомогою яких цей дослід описується. Тут його другі інваріанти не вивчаються.

§2. Сферична симетричність потенціалу точкового

заряду, який рухається без прискорення

У відповідності з результатом досліду Троутона-Нобля доведемо, що теоретичні передбачення явища сплющення поля рухомого заряду є помилковими.

Скалярний потенціал поля рухомого заряду задовольняє рівняння Даламбера:

(17)

Розв’язок цього рівняння можна записати у вигляді:

(18)

Записи рівняння та його розв’язок для векторного потенціалу знайдемо, здійснивши в (17), (18) заміни де швидкість руху заряду. В цих формулах для потенціалів лапласіан, елемент об’єму з густинами зарядів і струму в ньому, модуль вектора, який сполучає даний елемент об’єму з точкою спостереження у момент часу а квадратними дужками охоплено величини, які потрібно брати в момент

Для виведення потенціалів Льєнара-Віхерта із загаяних потенціалів виду (18) скористаємося наочним методом Планка 8, 92; 9, 314, в якому враховується, що при русі, взагалі кажучи, об’ємного заряду зі швидкістю його внесок в інтеграли для змінюється в порівнянні з випадком нерухомого заряду. Щоб урахувати цю зміну, використовується допоміжна сфера з центром у точці і радіусом який зменшується зі швидкістю При своєму русі сферична поверхня послідовно “збирає” внески від різних перетнутих нею шарів зарядженого тіла, які визначають потенціали в точці

У випадку нерухомого тіла кількість заряду який перетинається ділянкою поверхні збиральної сфери за час дорівнює:

(19)