Проблема існування розумних світів та дослідження НЛО
В СРСР створили відразу два центри досліджень НЛО — військовий і академічний. У кожного з них були свої джерела даних, цілі роботи, організації-виконавці й начальники. Керівником «академічного» напряму досліджень призначили академіка В.Мігуліна, директора Інституту земного магнетизму, іоносфери й поширення радіохвиль АН СРСР.
Відповідно до директиви Генштабу у військах розгорнули унікальну за масштабністю роботу, задіяли величезний спостережний потенціал Радянської Армії. По суті, кожен військовий ставав одним із потенційних виконавців програми, оскільки в разі спостереження якогось незрозумілого, незвичайного, неординарного явища він мусив доповісти про побачене у письмовому вигляді за встановленою формою та передати матеріали начальству. Можна сказати, що ця директива на 13 років поставила армію в режим масового чергового спостереження за аномальними явищами в місцях дислокації військових частин на всій території СРСР.
І що ж? По-перше, з’ясувалося: ефекти «петрозаводського феномена» визначалися особливостями запуску радянського штучного супутника Землі «Космос-955». Про це неоднозначно свідчили знімки, зроблені автоматичною фотокамерою, яка, відповідно до міжнародної наукової програми, фотографувала в цей період північне сяйво. Вони запам’ятали розвиток подій: спочатку з’явилася світна точка — факел ракетного двигуна, потім — «світловий конус», а ще за хвилину — промениста «медуза».
— Зафіксоване утворення світної ділянки збігається з моментом виходу ракетоносія супутника з зони земної тіні, — говорить Юлій Платов. — А розвиток променистої структури — із моментом проходження ракетою межі турбопаузи, вище якої розліт продуктів згоряння відбувається практично без гальмуючої дії атмосфери. Медузоподібна форма хмари, що особливо вразила очевидців, з «вигнутими» променями, тобто струменями газопилового сліду, пов’язана зі специфікою роботи двигуна ракети й ракурсом спостереження.
Надалі практично всі масові нічні спостереження НЛО однозначно ідентифікували як ефекти, що супроводжували запуски ракетно-космічної чи випробування авіаційно-космічної техніки, навіть коли їх спостерігали за тисячі кілометрів від місця старту. Основний механізм розвитку таких явищ — розсіювання сонячного світла на газопиловій хмарі, утвореній із продуктів згоряння палива. Особливо ефектно це виглядало в сутінкових умовах, коли траса ракети проходила в ділянці, освітленій Сонцем, а спостерігач перебував на «нічному» боці Землі. Залежно від умов, конфігурація газопилового сліду ракети та його розміри могли змінюватися в дуже широких межах.Приміром, масове спостереження НЛО вночі з 14 на 15 червня 1980 р. на території європейської частини Росії було пов’язано з запуском ШСЗ «Космос 1188». Подібні явища викликали й запуски ШСЗ «Метеор-2» (1981 р.), «Молния-1» (1982 р.), «Космос 1581» (1984 р.) й іншими. У низці випадків спостереження були пов’язані з запусками балістичних ракет як наземного, так і морського базування. До речі, такі явища досить регулярно спостерігалися й на Канарських островах, вони супроводжували випробувальні пуски ракет з американських підводних човнів.
Другим класом явищ, які очевидці вважали НЛО, був запуск балонів, призначених для дослідження атмосфери й метеорологічних спостережень. Іноді ці об’єкти викликали тривогу військ ППО. Приміром, радянський літак, що патрулює кордон із Китаєм у районі Забайкалля, виявив 3 червня 1982 року незвичайний об’єкт кулеподібної форми, приготувався його атакувати, але об’єкт несподівано зник. Перевірка показала: це були метеозонди, що незвичайно високо піднялися й роздулися.
Курйозний випадок стався 5 жовтня 1983 року в розташуванні однієї з дивізій ракетних військ стратегічного призначення, дислокованої в районі українського міста Хмельницький. Тоді як на небі з’являлися, зникали і знову з’являлися незвичайні, схожі на дирижабль яскраві світні об’єкти, на пульті управління КП спалахнув контрольний транспарант, який свідчив про несправність у системі запуску ракет. Командир дивізії зв’язав цей збій у системі з появою світних об’єктів саме над розташуванням частини, тож терміново доповів про нього на КП Генерального штабу.
Прибула тієї ж ночі комісія з’ясувала: джерелом аномальних світлових явищ був авіаційний полігон у білоруському Поліссі за 400 км від місця спостереження. Там виконували вправи з постановки освітлювальних авіаційних бомб. Їх скидали на парашутах із висоти близько 10000 метрів, що забезпечувало достатню освітленість великої території протягом 5—7 хвилин. Саме ці світлові ефекти в нічному небі над білоруським авіаційним полігоном і спостерігали військовослужбовці ракетної частини, розташованої за 400 км на південь. Це був дуже рідкісний атмосферний ефект надрефракції.
Заради справедливості слід відзначити: були й непоясненні феномени. Приміром, ряд аварій із літаками, що базувалися на аеродромах Борисоглібського авіавузла (Воронезька область) у період 1984—87 років. Справді, у кількох випадках у зонах аварійних польотів спостерігалися якісь невідомі об’єкти, помічені й пілотами з кабін літаків. Вони фіксувалися й на екранах аеродромних радіолокаційних станцій. Досі немає єдиної думки про те, що то були за об’єкти і яку роль вони відіграли в тих аваріях.