Філософія Плотіна та Орігена
Філософія Плотіна представляє собою один з найоригінальніших проявів древнього еллінського творчого розуму, який тонкістю своєї думки, логічною послідовністю, цілісністю і завершеністю світогляду, ознаменував собою останній розквіт філософського генія Еллади [35, c.223]. В основі його філософського вчення лежить вчення про “Єдине”, першопочаток буття, яке визначається в край піднесеному і абстрактному тоні [42, с.315]. Єдине це не тільки протилежність всьому множинному, але є повним запереченням його. Ніякі визначення відносно Нього не застосовуються: ми не можемо сказати, чим Воно є, саме по собі, але тільки, чим Воно не є. Ми, насправді, повинні визнати, що Воно є першою основою всякого буття і життя, але через це ми дізнаємося тільки про те, що Воно існує, будь-які намагання визначити Його буття більш позитивно неможливо і, тому, Воно є невимовним. Єдине вище розуму, вище думки, вище буття і сутності, і вище краси і всякого пізнання. Ніякі психічні і логічні процеси не допустимі відносно нього. Єдине не має ні волі, ні доброчинності, ні самосвідомості і Воно вище життя, хоча і є причиною життя. Воно просте і безмежне. Єдине вище блага, не може бути і благом, але це благо не є відмінним від Нього, і не може бути приписане Йому, Воно тотожне благу, Єдине і є благом.
Взяте по відношенню до буття, Єдине є першим принципом буття, першою силою, без початковою і незмінною. Без початковість (ненародженність і незмінність) – основні визначення єдиного [33, с.213].
Вчення Орігена про Бога в значній мірі співпадає з вченням Плотіна про Єдине. Поняття про Бога для Орігена зливається з поняттям про Отця [6, с.25]. Бог неосяжний і невимовний, невидимий і безтілесний, не містить в Собі нічого більшого і меншого і є єдинством і одиничністю. За своїм буттям Він є Сущий, ні від кого не походить, і нікому не завдячує Своїм буттям. Він завжди володіє тим, чим Він є, і не отримав ні від кого Своє існування, і тому є вічним і незмінним. Він є початком всього, світлом і благом, джерелом самого блага. Природа Божества неосяжна, і сила людського розуму хоча б це був і найсвятіший і найчистіший розум, не в змозі зрозуміти Його. І доречним було б поставити запитання: чи припустимі відносно Бога якісь визначення? Не легко вирішити, - говорить Оріген, - сутність Він чи вище сутності, розум Він чи вище розуму. Але в іншим місцях Оріген висловлюється чіткіше. Бог вище всього розумового. Мудрість, істина, світло і життя – від Нього і тому Він вище всього цього [33, с.213].
Але цілком зрозуміло, що християнський письменник не міг залишатися на цих повністю абстрактних визначеннях. Якщо Єдине у Плотіна не має ні думок, ні рухів, ні енергії, то Бог Орігена є Розумом, Самосвідомістю і Особистістю, Яка пізнає Себе. “Бог є проста розумна природа. Він є і цілковитий розум і як розум може рухатися і діяти” [5, с.39]. Він володіє повним і досконалим знанням відносно Себе, яке знає і про Сина і про все [6, с.46]. Величезне бажання ствердити думку про Бога, як Особистість, яке володіє мисленням і самосвідомістю, мабуть, всупереч неоплатонізму, привело Орігена до оригінального поняття про Нього, як Істоти самообмеженої за всемогутністю і всевіданням. Бог не є безмежним, як вчив про Нього Плотін: на думку Орігена, навпаки, все безмежне, як таке що містить в собі елементи невизначеності, непізнаване, а тому і Бог, якщо б Він був безмежним за Своєю сутністю і силою, не міг би пізнавати Самого Себе, так само і діла Його залишилися б поза сферою Його бачення, якщо б були безмежними. “Якщо б могутність Божа була безмежною, то Він б по необхідності не знав Самого Себе, тому що за природою безмежне – непізнаване; отже, Він створив все, що міг знати і тримати в Своїх руках і керувати промислом” [10, с.200].
“Чи може Бог осягати все, чи не може? Якщо відповісти що не може, - буде нечестиво. Якщо ж Бог осягає все, то зрозуміло, що це все має початок і кінець; тому що, все, що не має зовсім ніякого початку, не може бути осягнутим” [5, с.40]. Це оригінальне розуміння Орігена про Бога, як Істоти само обмеженої відносно всемогутності і всевідання, залишилося його особистим надбанням, проте як його неоплатонічний погляд на Божество, як буття, неосяжне, недоступне ніяким логічним визначенням, було сприйняте і ще більш розвинуте в наступних поколіннях.Важливим пунктом догматичної системи Орігена, відносно якого він витратив масу сили і якому присвятив більшу частину своїх суджень, є вчення про народження Сина від Отця. Бог незмінний ні в сфері діяльності, ні в сфері мислення. Тому, від вічності Він повинен мати в Собі Сина. “Отець ніколи, ні в один момент Свого буття, не міг існувати, не народжуючи Премудрість, тому що якщо ми припустимо, що Бог народив Премудрість – Сина, яка перш не існувала, тоді Він або не міг народити її спершу, або міг, але не бажав народити. Зрозуміло, що цього сказати неможливо: в першому і другому випадку виявилося б, що Бог або не піднісся з стану нездатності в стан здатності, або затримував і відкладав народження Премудрості” [6, с.37]. “Бог ніколи не починав бути Отцем, тому що ніщо не перешкоджало Йому зробитися Отцем, подібно людським батькам, які на завжди можуть стати батьками. Якщо ж Бог завжди досконалий і завжди володів силою зробитися Отцем і до того ж вважав Своїм благом бути Отцем такого Сина, що могло затримувати Його в само позбавленні такого блага, тобто, якби мовити, внаслідок якого Він робиться Отцем?” [5, с.39-47]. Але Отець не тільки породив Сина і перестав народжувати, але завжди народжує Його... “Спаситель наш є сяйвом Слави, а про сяйво слави неможливо сказати, що воно один раз і уже більше не народжується, але, як світло постійно супроводжується сяйвом, так народжується і сяйво Слави Божої. Так і Спаситель вічно народжується від Отця і тому говорить: “перше всіх пагорбів Він народжує Мене”, а не – родив Мене” [5, с.39-47]. Як акт постійний і вічний це народження немає ніякого початку, - “не тільки такого, яке може бути поділене на якісь часові проміжки, але і такого, яке звичайно споглядає одна лише думка (mens) в собі самій, і яке спостерігається, так би мовити, чистою думкою і духом (animo).