Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи

2.1. Свобода та вибір.

Що таке свобода? Відповідь на дане питання формувалася з часом, аж поки не набула своїх нинішніх рис; Г.В.Ф.Гегель небезпідставно визначав всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи – згодом Ф.Енгельс в „Анти-Дюрішгу”, наче продовжуючи цю гегелівську думку, говорив про те, що кожний крок вперед на шляху культури був кроком до свободи.

І справді, крок за кроком, міліметр за міліметром люди впродовж усієї історії відвойовували, утверджували й розвивали цю свою фундаментальну здатність.

Якщо античні греки й римляни сприймали свободу як свою природну властивість – певну даність, котру вони мають захищати, коли їй загрожує небезпека, – то в давній Іудеї, що перебувала під римським ядром, ідея свбоди, починаючи вже з І ст. н.е. трансформується в ідеях визволення і пов’язується з повстанням проти іноземних загарбників.

Якісно нових рис набуває ідея свободи в християнстві, що переводить вже опрацьовану, як ми бачили, культурну ідею „звільнення” у внутрішній, духовно-моральний план: душа людини звільнюється від всеохоплюючого диктату старозаповітнього Закону, й перед нею відкривається простір вільного вибору, вільної жертви, вільного відповідання Богові. Впродовж тисячоліть історії християнства свобода утверджується як один з найглибших внутрішніх вимірів існування людини, людського „я”. „Я… це – свобода”, – читаємо в С.К’єркегора.

Втім, свобода заявляє про свої права й у царині зовнішніх стосунків між людьми. Вже епоха Відродження означала в цьому плані певне оновлення вироблених античністю уявлень про громадьську свободу, які з плином часу набувають дедалі конкретніших рис, збагачуються економічними, соціальними, політичними та власне гуманітарними аспектами. Основні віхи на цьому шляху – формування засад вільного підприємства, буржуазні революції ХVІІ – ХVІІІ ст., європейське Просвітництво, боротьба трудящих за свої права, опір тоталітарним режимам сучасний правозахисний рух [ ,260].

Досить тривалий час в уявленні людства про свободу панував пегляд на неї як на усвідомлену необхідність. Але цей погляд являє собою, по суті, невизначення, а заперечення свободи. Мало того, що на місце свободи ставиться її протилежність, – людину, яка прагне свободи, змушують до того ж віддаватися усвідомленню цієї її протилежності, тобто ідеальним чином примірюватися до неї, „ вписувати” себе в її тло. Неначе раб, який пізнає й усвідомить своє рабське становище, від цього одного стане вільним!Звичайно ж, пізнавати необхідність у різноманітних її проявах украй важливо. Людина, що перебуває у полоні ілюзій, не знає справжнього стану речей, з якими має справу, або не здатна дивитися правді у вічі, – не може вважатися вільною. Звужуючи значення відомого евангельського вислову „пізнаєте правду, – а правда вас вільним зробить!” (Ів.8,32) до елементарної гносеологічної площини, маємо визнати, що тільки істина, хоч якою б гіркою вона часом не була, відкриває перед людиною перспективу свободи. І все ж зводити сутність свободи виключно до пізнання можливо лише за умови, що пізнання саме по собі вважається вищою духовною здатністю людини, реалізацією її кінцевого призначення. Пізнавати в такому разі означає для людини реалізовувати себе найактивнішим чином і отже, бути вільною. Так в основному розуміли дане питання Б.Спіноза, Г.В.Ф.Гегель. Проте часи панування однобічного гносеологізаторського погляду на людину і її проблеми минулись досить давно. Післягегелівські концепції людської свободи все активніше висувають на передній план саме діяльнісні й етичні варіанти її осмислення [ ,260].

Сучасним розумінням свободи є відокремлення в ній кількох аспектів:

а) свобода дії – свобода реалізувати свої наміри, досягти власної мети, використовуючи для цього потрібні знаряддя та засоби;

б) свобода творчості – право людського суб’єкта втілювати свої мрії і задуми, створювати щось нове, підвладне лише власним законам;

в) свобода самореалізації – є синтезом 2-х попередніх, і дає можливість бути собою, реалізувати своє життєве призначення;

г) свобода вибору – йдеться про вибір особистістю тих або інших намірів, цілей, варіантів поведінки;

д) відповідальність – усвідомлення індивідом, свого обов’язку перед суспільством, людством, розуміння в світлі цього обов’язку суті і значення своїх вчинків, діяльності, узгодження їх з обов’язками і завданнями, що виникають у зв’язку з потребами суспільного розвитку.