Основні дидактичні системи
Безумовно, такий пiдхiд активiзує пiзнавальну дiяльнiсть i сприяє розвитковi мислення, умiнню вирiшувати пробле¬ми, дaє змогу розвивати учнiв. Однак абсолютизацiя такoї системи, її поширення на вci предмети та рівні викликає сумнiви, заперечення. Переоцiнка спонтанної дiяльностi учнiв, направленicть учiння тiльки на їхні iнтереси призво¬лить до несистематичностi, випадкового добору навчально¬го матерiалу. Таке навчання не є економiчним, бо передба¬чає великi витрати часу. Педагог стає консультантом i неможе керувати процесом учiння.
Таким чином, дидактика стоїть перед вибором: або да¬вати систематизованi, фундаментальнi знання на високому академiчному рівні методом директивного навчання i, як наслiдок, втратити iндивiдуальнicть, психологічну своєрідність i гальмувати розвиток особистостi; або надати безкон¬трольну iнiцiативу учням в дидактичному процесi, керую¬чися тiльки їхніми потребами - i тим самим втратити систематичність в навчаннi, знизити рівень освiти. Роз¬в'язання цієї проблеми знаходимо в сучасних дидактичних системах.
Сучасні дидактичні системиДруга половина ХХ столiття ха¬рактеризується розвитком дидактичної думки як у нашiй країні, так i за її межами. Поступово визначаються контури сучасної дидактичної системи, яка має такі особлuвостi:
- її методологiчною основою є об'єктивнi закономірності філософії пiзнання (гносеологiї), матерiалiзм, гуманiзм, гуманicтична психологiя, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати одностороннiй пiдхiд до аналiзу й iнтерпретацiї процесу навчання, характерний для фiло¬софських систем прагматизму, рацiоналiзму, емпiризму, технократизму.
«Хоча й повiльно, аде з кожним роком все впевненiше серед вiтчизняних дослiдникiв змiцнюється розумiння ком¬плексного пiдходу до створення сучасної дидактичної сис¬теми як головного методологiчного принципу. Тiльки та ди¬дактична система буде придатною для вирiшення цього за¬вдання, глобального освітнього завдания всебiчного й гармонiйного розвитку особистостi, яке спирається на всю су¬купнiсть сучасних знань про механiзми навчання, цiлi i мотиви пізнавальної дiяльностi. Таку систему можна було б назвати ідеальною» ;
- в нiй сутність навчання не зводиться нi до переда¬вання учням готових знань, нi до самостiйного подолання труднощiв, нi до власних винаходiв учнiв, тому що «життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давалазмогу учням не тiльки засвоювати бiльшу суму знань, умінь i навичок (сама по собi вона буде недостатньою), аде й фор¬мувати в них умiння швидко орiєнтуватися в тiй чи iншiй галузi знань, знаходити потрiбну iнформацiю, тобто систе¬му, яка готувала б учнiв до самоосвітньої дiяльностi»;
- вона має грунтуватися на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмi, яка «спрямована на ре¬алiзацiю проектних форм взаємодії педагогiв i школярiв, навдосконалення культури спiлкування вчителiв, їхньої здатності коректно розв'язувати складнi навчальнi i позанав¬чальнi ситуацiї. Технологiчною формою реалiзацiї цієї па¬радигми мають бути суб'єкт-суб'єктнi взаємини мiж педаго¬гами й учнями.
Вищезазначені особливостi сучасної дидактичної систе¬ми передбачають зміну стратегії національної системи освіти, яка має стосуватися, на думку Г. О. Балла, стратегії «розвитку освiти» i стратегiї “caмoї педагогічної діяльності“.
Таким чином, основним завданням освiти в сучасних умовах є її переведення «...у внутрiшнiй світ особистостi. Для цього необхiдно органiзувати психологiчно обгрунтова¬ну дiяльнiсть двох рiвнозначних у вiдношеннях суб'єктiв: учитель - учень, прагнучи актуалiзувати формування в учнiв внутрiшньо-особистiсної мотивацiї при задоволеннi їхніх сутнiсних (iснуючих i формованих) потреб. Йдеться про освiтню технологiю - внутрiшню органiзацiю змiсту, тобто про логiку i структуру змiсту в контексті взаємовiдношень учасникiв освітньої , зокрема i педагогічної дiї».
Як такої єдиної сучасної дидактичної системи в педа¬гoгiці поки нeмaє, а існує низка концепцiй, якi мають за¬гальнi риси та закономiрностi. цi концепцiї навчання в бiльшостi пiдходiв передбачають не тiльки формуваннязнань, аде й загальний всебiчний i гармонiйний розвиток особистості учня, його духовних, iнтелектуальних, фізичних та iнших навичок та вмінь, формування мотивацй навчаль¬но-пiзнавальної та майбутньої повноцiнної змiстовної життєдiяльностi. Вони спрямованi на «цiлiсне особистiсне зростання» учня як суб'єкта учiння. Психологiчною ,метою такої освiти є намагання дати «...загальний розвиток учням, в тому числi пiзнавальний, емоцiйно-вольовий, моральнийі естетичний».
Змicт навчання грунтується в основному на навчальних предметах, хоча можуть бути також iнтегративнi курси. На¬вчальний процес має адекватно вiдповiдати цiлям i змicтовi навчання, i в зв'язку з цим він розумiється як двостороннiй i керований педагогом. Учитель кepyє навчально-пiзнаваль¬ною дiяльнiстю учнiв, органiзовує i веде їx, стимулює са¬мостiйну роботу, водночас уникаючи крайнощiв тра¬дицiйної та педоцентристської дидактики i використовуючи їxнi достоїнства. Розглянемо деякi з цих концепцій.