Основні дидактичні системи
Найважлuвiшuмu ознаками особистiсно орієнтованого навчання aкaдeмiк О. Я. Савченко вважає багатоварiатив¬нicть методик i технологiй, умiння органiзовувати навчання одночасно на рiзних рiвнях складностi, утвердження вciмa засобами цінностi емоцiйного благополуччя, позитивного ставлення до свiтy, тобто внутрiшньої мотивацiї.
Навчання має грунтуватися на пpuмami суб 'єкmнocmi учня як суб'єкта учiння, визнання за ним права на самовизна¬чення i самореалiзацiю в навчально-пiзнавальнiй дiяльностi через оволодiння її способами, що передбачає пристосуван¬ня освiти до нього, а не навпаки, як у традицiйному на¬вчаннi. Це вимагає кардинальноi змiни мети й ціннісних орiєнтацiй навчального процесу, оновлення змiстового ком¬понента i його гуманiтаризацiї, перебудови технологiї та її гуманiзацiї й демократизацiї, змiни методики дiяльностi пе¬дагога та розширення в нiй технологiї спiвробiтництва, ко¬ригування характеру навчально-пiзнавальної дiяльностi уч¬ня як суб'єкта навчального процесу.
Мета такого навчання - гармонiйне формування i всебiчний розвиток особистостi українського громадянина, повне розкриття його творчих сил, набуття власного «Я», неповторної iндивiдуальностi. Вiн має стати суб'єктом життєдiяльностi, професiйної дiяльностi, а не опанувати тiльки певну сукупнiсть загальнонаукових i професiйних знань, навичок i вмінь. Для цього педагог повинен допо¬могти учневi знайти самого себе, пiдтримати та розвинути людину в людинi, закласти в неї механiзми адаптацiї, само¬визначення, саморозвитку, самореалiзацiї, самовдоскона¬лення в умовах навчально-пiзнавальноi дiяльностi, якi сприятимуть становлению творчої особистостi.
Все це кардинально змiнює функцiї навчального проце¬су, основними серед яких стають виховна, розвивальна i са¬мовдосконалення, а не освiтня, як у традицiйнiй системi. В такому розумiннi освіта справдi гуманiзується, бо вонавсебiчно сприятиме збереженню та розвитку екологiї люди¬ни, допомагатиме її iнтелектуальному, духовному й фiзич¬ному збагаченню, не насильницькiй соцiалiзацiї в умовах навчально-пiзнавальної дiяльностi.
Це автоматично вимагає cуттєвої кopeкції змicту освiти та шляхiв i методiв її реалiзацiї. 3мiстовuй компонент навчального процесу має охоплювати, з одного боку, все те, що потрiбно учневi для формування i розвитку особистостi, а з iншого - для формування особистостi професіонала. З цїєю метою пропонують у змiст освiти вводити аксiоло¬гiчний, когнiтивний, дiяльнiсно-творчий i особистісний компоненти. Тут останнiй компонент є системотвiрним, а не когнiтивним, як у традицiйному навчаннi.Пiд час конструювання i реалiзацiї навчального процесу виявляється суб'єктний досвiд кожного учня, його соцiалiзацiя в умовах освiтньо-виховних систем, бо «в ме¬жах особистiсного пiдходу суттєво змiнюються орiєнтири, за якими вiдбувається життя людини та її взаємодiя з соцiальним середовищем i професiйними подiями. Саме дiяльнicть стає засобом розвитку людини, а якщо вона не забезпечує цього розвитку, не задовольняє потреб людини, вона повинна прагнути її змiнити». Цього можна досягти тiльки шляхом упровадження в навчальний процес нової педагогічної технологiї, в основі якої - розумiння, актив¬ний дiалог, самоуправлiння, взаєморозумiння, якi передба¬чають суб'єкт-суб'єктнi взаємини мiж педагогами та учня¬ми. Наприклад, розумiння передусiм передбачає спiлкуван¬ня, спiвпрацю, рівніcть позицiй, емпатiю. Тому Е. В. Бонда¬ревська ключовими словами особистicно орієнтованого навчання обгрунтовано вважає допомогу і підтримку .
Отже, обгрунтоване використання основних iдей i реко¬мендацiй особистicно орієнтованого навчання з урахуван¬ням особливостей i змicту сучасного етапу формування нацiональної системи освiти, характеру майбутньої про¬фесiйної дiяльностi учнiв сприятиме вихованню духовно ба¬гатої, нацiонально свiдомої особистостi українського грома¬дянина, суб'єкта повноцiнної суспiльної життєдiяльностi.
Сучаснi зарубiжнi дuдактuчнi концепції.
У зарубiжнiй педагогiцi, особливо в Захiднiй Європi, США, Японiї, висунуто низку концепцiй навчання, якi сут¬тєво вiдрiзняються вiд вищенаведених. Їх можна розподiли¬ти на двi великi групи. До першої вiдносять технократuчнi концепції, в основі яких лежить принцип модифiкацiї по¬ведiнки людини в необхiдному напрямi. Один iз заснов¬никiв цієї концепції - Б. Cкіннеp - орiєнтується на бiхевiоризм, де особистicть розумiється за формулою «сти¬мул - реакцiя». Прихильники цієї концепцiї намагаються виховувати особистicть на рацiональнiй науковiй основі i, вiдповiдно, технологiзувати формування знань, навичок i вмінь.
Технократичнiй педагогiцi (iмперативнiй i «жорсткiй») протистоїть iнша група, що має лiберально-гуманiстuчну спрямованiсть. Найпопулярнiша серед них - гуманiстична педагогiка, яку обгрунтували в 50-60-х раках американсь¬кий психолог Альбрахам Маслоу (1908-1970), а такожА. Комбс, Є. Коллi, К. Роджерс. Вона базується на гу¬манicтичнiй психологiї, основними поняттями якої є «само¬актуалiзацiя особистостi», «особисте зростання», «розвит¬кова допомога». Найважливiше тут - увага до особистостi, органiзацiя учiння як зацiкавленої самостiйної дiяльностi учня.