Екологічна освіта молодших школярів при вивченні рідної мови

Настав час виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати у природи, а в іншому, притаманному українському народові гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її багатств, у психологічній готовності оберігати природні цінності всюди і завжди.

У вирішенні цих завдань першорядну роль повинна відігравати екологічна освіта і екологічне виховання.

Дуже часто ці два поняття плутають. Дехто думає, що чим більше людина знає про природу, тим усвідомленіше вона буде захищати її. Але це зовсім не так. Екологічна освіта – це лише надбанні людиною екологічні знання. Набагато важливішим є екологічне виховання, яке представляє собою засвоєння людиною особливої екологічної моралі, етики відношення природи і людини. При цьому екологічна мораль й екологічна етика за своєю суттю є глибоко гуманістичними. Це “... найдійовіші фактори, що контролюють екологічну благополучність”. (3, с.23).

Екологічна освіта – це “свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє середовище на протязі всього життя”. Основна її мета: формування уявлень про довкілля, специфіку його внутрішніх відносин, характеру антропогенного впливу, а також принципи гармонійного розвитку людини і природного середовища.

Під екологічним вихованням розуміють такий розвиток волі, почуття, рис характеру, які б проявились в правильній (етичній) поведінці по відношенню до природного середовища. Воно повинне бути добровільним і безперервним протягом усього життя людини. Метою екологічного виховання є формування аналогічної свідомості, яка охоплює поняття екологічної моралі – збалансованості між сприйняттям навколишнього середовища, його піднесенням і поведінкою людей по відношенню до нього.

Екологічне виховання не може орієнтуватись тільки на розум. Необхідно впливати також на емоції і почуття. В школі цьому сприяє навчання рідної мови, літератури і художнє і музичне виховання.

Екологія як проблема цікавить кожного з нас, бо в кінцевому підсумку – це проблема виживання людства. “Осередцем тут є природні ресурси як засіб розвитку продуктивних сил як середовище, де живе людина. В рамках розв’язання цієї проблеми відбувається екологізація усіх сфер суспільного життя” (6, с.4).

Екологія як і будь-яка навчальна дисципліна, має педагогічне надзавдання. Перше стосовно екології полягає у дотриманні певного обсягу екологічних знань, друге – у формуванні екологічної свідомості учнів, їх сівтоглядних позицій, переконань. Зовнішнім виявом свідомості є культура, а культура – це те, що досягається системою навчання, довготривалим тренінгом. Отже, формування екологічної свідомості – це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов і спосіб творення свого довкілля.

З дидактичної точки зору важливо розрізняти рівні функціонування (а, отже, і навчання) екологічної культури. Перша з них стосується релігійних та філософських систем; другий рівень ментальності, традицій, історичного досвіду народу; третій – особистісних цінностей.

Об’єктивним показником екологічної культури є рівень нашого спілкування з природою. А рівень цей низький. За висловом відомого вченого Льва Конторовича “низька культура природокористування не є результатом низького рівня науково-технічної думки, а є наслідком відсутності у нас етики”. (7, с.143). Неестетичне ставлення до природи і самих себе є показником обгрунтованості людства. Альберт Шейлер визначає екологічну етику як “безмежну відповідальність людини за все, що живе”. (7, с.143).Екологічна освіта та виховання, вимагають реорганізації (вдосконалення, оптимізації) на основі глибокого філософського і психолого-педагогічного осмислення проблеми з урахуванням структури екологічних знань, сучасного рівня розвитку екологічної науки, визначення соціальних функцій екології у суспільстві, традицій, звичаїв та історичного досвіду українського народу у цій сфері”. (6, с.4)

Аналіз існуючих навчальних програм, підручників, посібників та різних нормативних документів з цього приводу свідчать про начальну необхідність розробки національної концепції безпосередньої екологічної освіти, яка б розглядалася як невід’ємна складова гуманітарної освіти; була цілісною взагалі і цілісною в методологічному відношенні, зокрема, значною мірою грунтувалась на національних традиціях, звичаях; була добре опрацьована з філософських та психолого-педагогічних позицій.