Методи соціально-педагогічних досліджень

А.К. Ерофеев, аналізуючи основні вимоги до тестування, виділяє наступні основні групи знань, якими повинний володіти тестолог:

основні принципи нормативно-орієнтованого тестування;

типи тестів і сфери їхнього застосування;

основи психометрики (тобто в яких одиницях виміряються в системі психологічні якості);

критерії якості тесту (методи визначення валидности і надійності тесту);

етичні норми психологічного тестування.

Усе сказане вище означає, що використання тестування в педагогічній психології вимагає спеціальної підготовки, високої кваліфікації і відповідальності.

Експеримент – один з основних (поряд зі спостереженням) методів наукового пізнання взагалі, психологічного дослідження зокрема. Відрізняється від спостереження активним втручанням у ситуацію з боку дослідника, що здійснює планомірне маніпулювання однієї або декількома перемінними (факторами) і реєстрацію супровідних змін у поводженні досліджуваного об'єкта (див. мал. 7).

Правильно поставлений експеримент дозволяє перевіряти гіпотези в причинно-наслідкових казуальних відносинах, не обмежуючи констатацією зв'язку (кореляції) між перемінними. Розрізняють традиційні і факторні плани проведення експерименту.При традиційному плануванні міняється лише одна незалежна перемінна, при факторному – декілька. Достоїнством останнього є можливість оцінки взаємодії факторів - зміни характеру впливу однієї з перемінних у залежності від значення іншої. Для статистичної обробки результатів експерименту в цьому випадку застосовується дисперсійний аналіз (Р. Фишер). Якщо досліджувана область відносно невідома і система гіпотез відсутній, то говорять про пілотажний експеримент, результати якого можуть допомогти уточнити напрямок подальшого аналізу. Коли маються дві конкуруючі між собою гіпотези й експеримент дозволяє вибрати одну з них, говорять про вирішальний експеримент. Контрольний експеримент здійснюється з метою перевірки яких-небудь залежностей. Застосування експерименту, однак, наштовхується на принципові обмеження, зв'язані з неможливістю в ряді випадків здійснювати довільна зміна перемінних. Так, у диференціальній психології і психології особистості емпіричні залежності здебільшого мають статус кореляцій (тобто вероятностных і статистичних залежностей) і, як правило, не завжди дозволяють робити висновки про причинно-наслідкові зв'язки. Одні з труднощів застосування експерименту в психології полягає в тім, що дослідник найчастіше виявляється включеним у ситуацію спілкування з обстежуваною особою (випробуваним) і може мимоволі вплинути на його поводження (мал. 8). Особливу категорію методів психологічного дослідження і впливу утворять формуючі, або навчальні, експерименти. Вони дозволяють направленно формувати особливості таких психічних процесів, як сприйняття, увага, пам'ять, мислення.

Процедура експерименту складається в спрямованому створенні або підборі таких умов, що забезпечують надійне виділення досліджуваного фактора, і в реєстрації змін, зв'язаних з його впливом.

Найчастіше в психолого-педагогічних експериментах мають справа з 2 групами: експериментальної, у яку включається досліджуваний фактор, і контрольної, у якій він відсутній.

Експериментатор за своїм розсудом може видозмінювати умови проведення досвіду і спостерігати наслідку такої зміни. Це, зокрема , дає можливість знаходити найбільше раціональні прийоми в навчально-виховній роботі з учнями. Наприклад, змінюючи умови завчання того або іншого навчального матеріалу, можна установити, при яких умовах запам'ятовування буде найбільш швидким, міцним і точним. Проводячи дослідження при однакових умовах з різними випробуваними, експериментатор може установити вікові й індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них.

Психолого-педагогічні експерименти розрізняються:

за формою проведення;