Методи соціально-педагогічних досліджень

Порівняння емпіричного і теоретичного пізнання представимо в таблиці:

Емпіричне пізнання

Емпіричне дослідження здійснюється практичними працівниками, зайнятими професійної діяльністю.

Пізнавальна діяльність не носить систематичного і цілеспрямованого характеру.

Методи пізнання – спостереження, опис, експеримент і ін.

Отримані знання фіксуються у виді тверджень, правил, рекомендацій і ін.

Наукове пізнання

Наукове дослідження проводиться спеціально підготовленими до цьому вченими.

Наукова діяльність носить систематичний і цілеспрямований характер.

Спеціальні методи пізнання: абстрагування, ідеалізація, формалізація, моделювання й ін.

Отримані знання відбивають у виді наукових концепцій, законів і закономірностей, винаходів і відкриттів і до.

Незважаючи на відмінність емпіричного і теоретичного знання, вони тісно між собою взаємозалежні: теоретичне дослідження будується на основі знань, фактів, виявлених у процесі вивчення реальної дійсності. Емпіричний рівень дозволяє вивчати реальну дійсність, виявляти нові факти і явища, і на основі їхній будувати узагальнення, робити висновки, давати практичні рекомендації. На теоретичному рівні висуваються загальні закономірності, що дозволяють пояснити взаємозв'язок раніше відкритих фактів і явищ, формулювати закони, на основі яких можливо пророчити розвиток майбутніх подій. Це лише загальна схема наукових досліджень, відкриття нових наукових законів. Перехід від емпіричного рівня до теоретичного означає якісний стрибок у знанні.

Задачі наукового дослідження в соціальній педагогіці

Відродження соціальної педагогіки як області наукового знання і практичної діяльності в Росії, як було сказано вище, почалося в 90-х роках. Проблемами соціальної педагогіки стали займатися видні учені країни: В. Г. Бочарова, В. И. Загвязинский, А. В. Мудрик, Л. Я. Олиференко, Г. Н. Филонов і багато хто інші в Російській академії утворення - ведучій педагогічній установі країни, вищих навчальних закладах Москви, Санкт-Петербурга, Омська, Екатеринбурга й ін., а також в інших наукових співтовариствах (Академії соціального утворення, Академії соціальних наук і др.).

Наукове дослідження в області соціальної педагогіки прийнято називати соціально-педагогічним; воно являє собою спеціально організований процес пізнання, у якому відбувається вироблення теоретичних систематизованих знань про сутності соціальної педагогіки, її змісті, методах і формах діяльності соціального педагога. Специфіка соціально-педагогічного дослідження, його складність визначається тим, що предметом дослідження стає вся система взаємин людини, що розвивається, з навколишнім його середовищем, усе різноманіття соціальних зв'язків. Цей процес динамічний, що розвивається: росте і змінюється з кожним днем дитина, змінюється середовище, що його оточує, виникають, закріплюються або навпаки розриваються соціальні зв'язки із середовищем і багато інших процесів, що впливають на становлення особистості дитини.

Становлення і розвиток соціальної педагогіки в Росії висуває перед ученими цілий комплекс задач, що умовно можна розділити на три великі групи.

Перша група зв'язана з теоретичними проблемами соціальної педагогіки. До них відносяться уточнення об'єкта і предмета дослідження науки, розробка її поняттєво-категоріальної системи на основі вивчення становлення соціальної педагогіки за рубежем і в історії вітчизняної культури, а також конкретних сучасних умов розвитку нашого суспільства; виявлення принципів цих областей наукової діяльності і критеріїв оцінки соціально-педагогічних досліджень, специфіки методів дослідження науки.