Методи соціально-педагогічних досліджень

Результати експериментального дослідження часто являють собою не виявлену закономірність, стійку залежність, а ряд більш-менш повно зафіксованих емпіричних фактів. Такі, наприклад, отримані в результаті експерименту опису ігрової діяльності дітей, експериментальні дані про вплив на яку-небудь діяльність такого фактора, як присутність інших людей і зв'язаний з цим мотив змагання. Ці дані, що носять часто описовий характер, не розкривають ще психологічного механізму явищ і представляють лише більш визначений матеріал, сужающий подальшу сферу пошуку. Тому результати експерименту в педагогіці і психології нерідко варто розглядати як проміжний матеріал і вихідну основу для подальшої дослідницької роботи.

4. Формуючий експеримент як один з основних методів психолого-педагогічних досліджень

4.1. Суть формуючого експерименту

Формуючий експеримент – застосовуваний у віковій і педагогічній психології метод простежування змін психіки дитини в процесі активного впливу дослідника на випробуваного.

Формуючий експеримент широко використовується у вітчизняній психології при вивченні конкретних шляхів формування особистості дитини, забезпечуючи з'єднання психологічних досліджень з педагогічним пошуком і проектуванням найбільш ефективних форм навчально-виховного процесу

Синоніми формуючого експерименту:

перетворюючий,

творчий,

що виховує,

навчальний,

метод активного формування психіки.

Історична довідкаЕкспериментально-генетичний метод дослідження психічного розвитку розроблений Л.С. Виготським і зв'язаний з його культурно-історичною теорією розвитку вищих психічних функцій. Уперше був застосований Л.С. Виготським і А.Н. Леонтьевим при дослідженні формування вищих опосередкованих форм уваги і пам'яті. Сутність методу полягає в розробці штучних експериментальних умов, що сприяють створенню самого процесу виникнення вищих форм психічних функцій. В основі такого експериментального вивчення генезису психічних явищ лежали два основних положення: перше – специфічно людські психічні процеси – це процеси опосередковані, що використовують різноманітні, вироблені в ході історичного розвитку людської культури знаряддя-засобу – знаки, символи, мова, міри і т.п.; друге – усякий психічний процес виникає і функціонує в двох планах – соціальний і психологічному, або, як писав Л.С. Виготський, спочатку як категорія интерпсихическая, а потім як интрапсихическая. Після смерті Л.С. Виготського експериментально-генетичний метод дослідження психічного розвитку з успіхом застосовувався його співробітниками і послідовниками в численних дослідженнях (при формуванні звуковысотного слуху А.Н. Леонтьевим, у дослідженні довільних рухів А.В. Запорожцем, при вивченні закономірностей розвитку сприйняття Л.А. Венгером і ін.). Істотний внесок уніс П.Я. Гальперин, що розробив теорію і методику поетапного формування розумових дій, а потім цілеспрямованого формування психічних процесів із заздалегідь заданими властивостями (увага, симультанна сприйняття і т.п.). Л.С. Виготський застерігав від спрощеного розуміння одержуваних у таких штучних умовах фактів і прямого переносу висновків на реальний процес розвитку. У 60-х рр. крім досліджень, проведених у лабораторних умовах, з'явилися численні дослідження, що ведуться у формі експериментальної організації процесу навчання цілих класів для аналізу впливу навчання на психічний розвиток (П.Я. Гальперин, В.В. Давыдов, Д.Б. Эльконин і ін.).

По цілям розрізняють що констатує і формує експерименти.

Ціль експерименту, що констатує – вимір наявного рівня розвитку (напр., рівня розвитку абстрактного мислення, морально-вольових якостей особистості і т.п. ). Таким чином, виходить первинний матеріал для організації формуючого експерименту.