Виховання культури поведінки у дітей дошкільного віку

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності можна використати такі показники, як уміння і бажання дитини працювати, інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і суспільного змісту; активність, самостійність; виявлення вольових зусиль в досягненні потрібного результату; взаємодопомога в колективній праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, які сформовані на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звертання. А також ввічлива поведінка у громадських місцях, побуті.

Культура спілкування передбачає уміння не тільки діяти потрібним чином, але й утримуватись від непотрібних в даній ситуації дій, слів, жестикулювання. Дитину треба вчити помічати стан інших людей. Уже з перших років життя дитина провинна розуміти, коли можна побігати, а коли треба загальмувати свої бажання, тому що в певний час, в певній ситуації така поведінка стає неможливою, тобто діяти, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме увага до оточуючих у поєднанні з простою, природністю в умінні розмовляти і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як спілкування.

Культура спілкування (обов’язково) не можлива без культури мови. Культура мови передбачає наявність у дошкільника достатньої кількості запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.Уже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина засвоює граматичну будову мови, учиться правильно будувати прості речення, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на “Ви”, коригують вимову, участь дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовок чи розтягування слів. Не менш важливо в цей же час навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитись в лице розмовляю чому.

Під час навчально-виховних міроприємств, які організовані педагогом, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами органіці дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше. Але не менш важливо виховувати культуру спілкування у повсякденному житті, у різних видах їх самостійної діяльності. З другого боку, оволодіння культурою мови допомагає активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в багатьох випадках попереджує між ними конфлікти.

Культурно-гігієнічні навички – важлива складова частина культури поведінки. Необхідність в охайності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що любій людині неприємно доторкатись до грізної руки чи дивитись на неохайний одяг. Неохайна людина, яка не слідкує за собою, своїм зовнішнім виглядом, своїми поступками, як правило, неохайна і в роботі.

Педагоги і батьки повинні постійно пам’ятати, що прищеплені в дитинстві навички, ва тому числі культурно-гігієнічні, приносять людині велику користь на протязі всього життя.

Культуру споживання їжі часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у виконанні фізичних потреб. Вона має і етичний аспект – адже поведінка за столом базується на повазі до сидячого поруч, а також до тих, хто приготував їжу.

З дошкільного віку діти повинні засвоїти певні правила: не можна класти лікті на стіл під час їди; їсти треба з закритим ротом, не поспішаючи, старанно пережовуючи їжу; бережливо відноситись до хліба та інших продуктів харчування; правильно користуватись столовими приладами. Оволодіння культурою споживання їжі – нелегка для дошкільнят справа, але здійснювати формування цих навичок необхідно, треба добиватись, щоб діти їли із задоволенням, апетитом і охайно.

Однією із задач виховання дітей першої молодшої групи – формування у них передумов моральної поведінки і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, які тільки що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володінням різними навичками і тільки починають звикати до нової для них обстановки. Звідси – особливе значення в роботі з малятами набуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Перш за все педагогу необхідно досягти довір’я дитини, тому що рішаючим методом виховання малят є безпосереднє спілкування з ними вихователя.