Викладання біології і екології в школі

Ознайомлення старшокласників з методами виявлення найчутливіших до антропогенного впливу компонентів біосфери та оцінювання його наслідків, розвитком наукового підходу до нор­мування цього впливу на природні екосистеми є складовою базової екологічної освіти.

Завдання шкільної біології щодо вивчення екологіч­них питань полягає не тільки у формуванні певної системи знань, а й у збудженні інтересу учнів до цих питань, виховання у них відповідально­го ставлення до навколишньо­го середовища. Тому великого значення набуває проблема мотивів навчання. До того ж спрямованість на розвиток цін­нісно-мотиваційної сфери осо­бистості є одним із принципів екологічної освіти.

Надаючи належне форму­ванню морально-екологічних понять, необхідно враховувати і те, що не поняття самі по собі, а усвідомлена в поняттях діяль­ність є головним фактором ви­ховання особистості. Саме в діяльності морально-екологічні поняття застосовуються, уза­гальнюються, закріплюються, розвиваються, наповнюються змістом, переносяться «на себе», що є обов'язковою умо­вою формування на основі тих чи інших понять відповідних рис особистості.Формування морально-еко­логічних понять є однією з умов ефективності екологічної освіти, і реалізація її потребує залучення учнів до різних ви­дів діяльності: навчально-пізна­вальної, дослідницької, турис­тично-краєзнавчої, просвіт­ницької, природоохоронної тощо. Дослідники проблем еко­логічної освіти зазначають, що жоден із вказаних видів діяль­ності, взятий окремо, не може забезпечити розв'язування всіх завдань екологічної освіти і ви­ховання учнів. Тільки органіч­на взаємодія різних видів діяльності дає очікувані результати.

Так, вирішальним фактором виховання чуйності (здатності співчувати, співпереживати) є спільна діяльність (колективна робота над завданнями за інте­ре-

сами, спілкування зі спеціа­лістами), що передбачає спів­робітництво учнів з дорослими та своїми ровесниками. Саме ця колективна діяльність ство­рює умови для спільних емо­ційних переживань і формує у школярів чуйне ставлення спо­чатку до людей, а потім до на­вколишнього середовища, на­самперед до тварин і рослин. Поступово учні підіймаються до більш усвідомленого рівня ставлення до природи, зумов­леного активною взаємодією із середовищем, і відкривають для себе категорію «гуманність».

Гуманність — риса особис­тості, що передбачає усвідом­лене співчуття, яке реалізуєть­ся в актах сприяння, співучасті, надання живій природі прак­тичної допомоги. Гуманність, на відміну від чуйності, вияв­ляється не тільки у переживан­нях особистості, а й у практич­них діях.

Загальний шлях формуван­ня у старшокласників позитив­ної мотивації до вивчення еко­логічних проблем полягає в тому, щоб сприяти перетворен­ню вже наявних широких мо­тивів (аморфних, нестійких, неусвідомлених, малодіючих, рядоположних) на зрілу моти­ваційну сферу зі стійкою струк­турою, тобто з домінуванням і переважанням позитивних мо­тивів ставлення до природи в цілому, а також до екологічних проблем сучасності.

Формування мотивів роз­глядається в педагогічній літе­ратурі як створення у процесі навчально-виховної роботи певних умов для появи внут­рішніх спонукань (мети, емо­цій, мотивів) до вивчення еко­логічних проблем, усвідомлен­ня їх учнями і подальшого вдосконалення мотиваційної сфери.

До першої групи умов, що сприяють формуванню пози­тивної мотивації до вивчення екологічних проблем, належать прийоми діяльності вчителя:

а) створення загальної спри­ятливої атмосфери в класі; за­лучення учнів до колективних форм діяльності при вивченні екологічних проблем; встанов­лення відносин співробітницт­ва учителя і учнів (допомога вчителя у вигляді порад, кон­сультацій); залучення учнів до оціночної діяльності;

б) емоційність учителя; ре­алізація принципу зацікавле­ності під час викладання мате­ріалу (використання цікавих фактів); аналіз життєвих ситу­ацій; пояснення значення вив­чення екологічних проблем для суспільства в цілому і окремої людини; створення ситуацій суперечки і дискусій під час обговорення

екологічних про­блем;