Педагогічна діяльність С.Ф. Русової та Г.Г. Ващенка
1946 р. за кордоном відновлюється Спілка української мо¬лоді (СУМ), хрещеним батьком якої стає професор Г.Г. Ващенко, який співробітничав з Українською вільною академією наук, у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка, в українських емігрантських (зарубіжних) виданнях "Українська трибуна", "Український самостійник", "Шлях перемоги", "Визвольний шлях".
Будучи глибоко релігійним і толерантним до інших віро¬визнань, Г. Ващенко рішуче виступав проти тієї української преси, що намагалася підсилювати ворожнечу між українцями право¬славними і католиками. Він обстоював думку, що між цими віровизнаннями немає суттєвої різниці і що обидва мають заслуги перед українським народом у збереженні української народ¬ності. Основним завданням національних церков є забезпечити своїх вірних служителями єдино правильного гасла: "Бог і Украї¬на". Сенат Богословської академії присвоїв йому почесне зван¬ня доктора "гоноріс кавза".
Г.Г. Ващенко створив низку праць з історії науки в колиш¬ньому СРСР. До таких праць належать "Психологія в СРСР" (1953 p.), "Основні лінії розвитку совітської педагогіки і шко¬ли" та ін., які засвідчили безкомпромісне ставлення професора Г.Г. Ващенка до питань української науки, політики уряду щодо педагогіки і психології.
Г.Г. Ващенко в історії української педагогіки посідає особли¬ве місце як автор досліджень, які в такому обсязі й з таких по¬зицій ще не розроблялися. Це передусім "Виховний ідеал", "Си¬стема навчання", "Виховання любові до Батьківщини", "Органі¬заційні форми навчання", "Виховна роль мистецтва", "Засади естетичного виховання", "Тіловиховання як виховання волі і характеру" та ін.
Зарубіжні дослідники життя і творчості професора Г.Г. Ва¬щенка вважають його творцем повного курсу української на¬ціональної педагогіки, яка відповідає духові рідного народу, ви¬переджаючи час, свідчить про невичерпні етнопедагогічні мож¬ливості українців.
У критиці стану освіти в СРСР Г. Ващенко окреслив парадок¬сальність ідей про безкласовість радянського суспільства і вод¬ночас формування нових класів та кастовості, інакше кажучи, по¬ворот до дореволюційного стану. Ващенко в основу системи осві¬ти в самостійній Україні ставить подолання більшовицької сис¬теми, її тоталітарного характеру, що спрямовували освіту і вихо¬вання підростаючого покоління як знаряддя у боротьбі за опану¬вання світу. Г. Ващенко рішуче виступав проти методів рефлек¬сології, поширених у СРСР, у тому числі й в Україні, у вихованні молоді, вважаючи їх насильством над психічними процесами людини. "До того ж у виховній системі України були відсутні національні моменти, — констатує Г.Г. Ващенко, — що призво¬дило до денаціоналізації, а при тому робився наголос на вихованні інтернаціоналізму в його російському розумінні. Нарешті, освіта в УРСР була позбавлена елементів гуманістичних наук і зводилася до технічно-професійного характеру, про що дбали школи соціального виховання і професійного спрямування".
Така система освіти не могла відповідати потребам україн¬ського народу, який століттями плекав духовні вартості, що втілю¬валися в його високій культурі, літературі і мистецтві, а також стали основними складниками побуту широких народних мас.
Виходячи з цього, Г. Ващенко будує українську національну систему освіти, головними елементами якої є такі: її ідеалістич¬не світосприймання, яке відкидає більшовизм з його матеріаліз¬мом і атеїзмом; християнська мораль як основа родини і здоро¬вого суспільства; високий рівень педагогічних наук, що мають у минулому світлі сторінки письменництва княжої доби, "Повчан¬ня дітям" Володимира Мономаха, філософські вчення Григорія Сковороди, учнів Могилянської академії, твори геніального педа¬гога К. Ушинського та ін.; організація педагогічних досліджень і розбудова педагогічних станцій і лабораторій; видання педа¬гогічних творів, шкільних підручників, літератури для молоді різного віку має бути на найвищому мистецькому і технічному рівні.
Професор Г.Г. Ващенко до системи національного виховання включав родинне (сімейне) виховання як органічну її підсисте¬му здебільшого з позиції етнопедагогіки і етнопсихології, хоча таких термінів не вживав.Г. Ващенко пропонує прийняти таку структуру для системи освіти у вільній Україні.
1. Переддошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до трьох років), дитячий садок (від трьох до шести років).
2. Початкова школа (від шести до 14 років).
3. Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18 років).