Педагогічна діяльність С.Ф. Русової та Г.Г. Ващенка
в Україні педагога, який повертається на Батьківщину завдяки першим публікаціям віце-президента координаційного осеред¬ку українських громадських центральних установ у Європі Оме¬ляна Коваля (Брюссель) та німецького дослідника творчої спад¬щини A.C. Макаренка і його сучасників Гьотца Хіллінга (Марбург), адже саме в еміграції провів значну частину свого життя Г.Г. Ващенко.
Виходячи з цих умов і доводиться будувати розвідку про життя, теоретичну і педагогічну діяльність професора Г.Г. Ва¬щенка за зарубіжними авторами.
Народився Григорій Ващенко 23 квітня 1878 р. в селі Богданівка на Полтавщині. Батько його походив з козацько-дворян¬ської родини, а мати була колишньою селянкою-кріпачкою. Це стало причиною родинних драм, що й зумовило розлуку з бать¬ками і змусило молодого Григорія самостійно заробляти собі на прожиток, а водночас і вчитися.
Вже з десяти років Григорія Ващенка було віддано до Во¬линської духовної семінарії, а по її закінченні — до Полтавської духовної семінарії, котру закінчив 1898 р. В тій семінарії пану¬вав дух національної свідомості, а найближчими друзями Григо¬рія були Симон Петлюра, Олександр Щапотієв та ін., у майбут¬ньому визначні українські діячі.
У 1899-1903 pp. він навчався в Московській богословській академії, по закінченню якої відмовився стати священиком, при¬святивши своє життя педагогічній діяльності.
Г. Ващенко вчителював у Полтавській єпархіальній жіночій школі, потім викладав у духовній школі в Кутаїсі (Грузія), та 1911 р. повернувся в Україну і навчав дітей у середніх школах Тульчина та Ромнів.
Людина непересічна, різнобічних талантів, він залишив ваго¬мий слід і в художній прозі, поезії та драматургії: оповідання "Німий" (1900 p.), поема "Сіндорта" (1902 p.), поетична збірка "Пісня в кайданах" (1907 p.), п'єса "Сліпий" (1909 p.), збірка художніх творів "До ґрунту" (1911 р.) та ін., що в той час викли¬кали схвальний відгук критики і громадськості.
З поваленням самодержавства в 1917 р. Григорій Ващенко поринає в національно-громадську роботу і, зокрема, у творення рідного шкільництва. У той час з ініціативи товариства "Шкільна освіта", — зазначає Омелян Коваль, — майже по всіх містах України виникають спеціальні учительські курси, і в організу¬ванні тих курсів Г. Ващенко не шкодує сил і знань. Прилуки, Ромни, Хорол — терен його діяльності.
Повернувшись до Полтави, він працює викладачем учитель¬ського інституту і водночас директором учительської семінарії, яка тоді працювала на так званій Шведській Горі.
У 1918 р. в Полтаві створено Український університет, у яко¬му Г. Ващенко стає доцентом-викладачем. 1918-1920 pp. — це роки мужньої боротьби Григорія Григоровича за українську національну культуру й українську школу. За це Г. Ващенка арештувала денікінська влада у 1919 p., і тільки завдяки впли¬вовим особам йому вдалося уникнути смерті. З приходом чер¬воних і з ліквідацією семінарії на Шведській Горі Г. Ващенко перейшов працювати в містечко Білики, де йому вдалося поста¬вити на високому рівні навчання в національному дусі. Однак уже в 1923 р. йому довелося покинути школу в Біликах: до його виховної діяльності почали приглядатися партійно-комсомольські органи, і справа опинилася в суді. Користуючись із відстрочення суду, Г. Ващенко втік до Полтави і врятував своє життя.
1927 р. Г.Г. Ващенко стає професором і керівником (завіду¬вачем) кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інститу¬ту. В цей період він пише першу фундаментальну працю, яка багато років не втрачає своєї актуальності, — "Загальні методи навчання". Через чотири роки, в 1933-му голодоморному році, цей твір кваліфіковано як прояв українського буржуазного націо¬налізму, "визнано шкідливим, заборонено і вилучено з ужитку".Після двох з половиною років безробіття професор Г. Ващен¬ко був змушений залишити Україну й переїхати до Сталінграда, де з вересня 1936 р. одержав роботу в Сталінградському педаго¬гічному інституті. До Полтави він повернувся у 1940 р. і відно¬вив працю керівника аспірантської групи, а також очолив ка¬федру педагогіки.
На тій посаді застала його Друга світова війна. За німецької окупації професор Г. Ващенко був редактором української газе¬ти в Полтаві. У 1943 р. виїхав до Києва, звідки подався у даль¬шу еміграцію і в 1945 р. разом із сім'єю опинився у баварській столиці, в Мюнхені. Це місто стало центром наукового і полі¬тичного життя української еміграції. Професор Г. Ващенко обі¬йняв посаду професора педагогіки в Українському вільному університеті, а в 1950 р. був обраний на пост ректора Богослов¬ської академії1.