Педагогічна діяльність С.Ф. Русової та Г.Г. Ващенка
Її невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і вихо¬вання. Українська національна школа, на думку С.Ф. Русової, має на меті виховати українськими засобами розумну, працьови¬ту дитину, не відірвану від свого рідного народу, а навпаки — пов'язану з ним пошаною до всього свого, знаннями того, серед чого вона виростає.
З таких дітей Україна справді мала б рідних синів — щирих робітників на ниві народній, творців її майбутньої літописної долі. Отже, національна система освіти і виховання має формува¬ти національно свідомих громадян української держави. Ці пере¬конання С.Ф. Русової стали нормою її життя, науковою пози¬цією, мірилом справжньої духовної цінності.
На жаль, і в умовах незалежної суверенної України часто здійснюється безнаціональне виховання, що веде до подальшого духовного занепаду та, за висловом О. Потебні, "спідління нації".
С.Ф. Русова наполягала, щоб виховання розпочиналося з на¬родження дитини. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо мають здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особис¬тості. Педагог стверджує: "Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здат¬на вирости національно свідома дитина". Найдієвішим засобом національного виховання Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачен¬ня та світосприймання, здійснюється її художньо-образне мис¬лення, засвоюються нею мораль, історичний досвід народу тощо.
У системі національної освіти і виховання Софія Русова над¬звичайну увагу приділяла дошкільному вихованню, яке, на її думку, є мостом, що перекидається між школою і родиною. Саме в цей період закладаються цільність особистості, її устремління, нахили. Коли дитячий "ранок", пише С.Ф. Русова, проходить за несприятливих обставин, дитина виростає слабкою, з хисткою во¬лею й небезпечними нахилами.
У своїх працях "Націоналізація дошкільного виховання", "В дитячому садку", "Дошкільне виховання" та ін. С.Ф. Русова глибоко розробляє методику навчання та виховання дітей: дослі¬джує проблеми розвитку мови і мовного навчання, науки чисел, морально-соціального виховання, підготовки педагогічних кадрів (садівниць) тощо.
Не применшуючи ролі дошкільного виховання, Русова ви¬ключне значення у зрощуванні дітей надає матері, називаючи її найкращим керманичем, природною вихователькою.
С.Ф. Русова не визнає альтернативи національному вихован¬ню, вважаючи, що тільки національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти. Вона прагне, щоб педагог не був скутий догматичними циркулярами, якими визначаються зміст освіти та добір методів навчання. Вчитель має бути розкутим і самостійним у складанні навчальної про¬грами, у використанні форм та методів навчальної діяльності.
Головним завданням педагога С.Ф. Русова вважає розвиток самостійності дитини. Треба "не вчити дитину, не давати їй гото¬ве знання, хоч би й саме початкове, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її по¬чуття, — щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножиць, і коло глини, й коло паперу".
С.Ф. Русова категорично засуджує бездумну сувору шкільну дисципліну, виступає за панування в навчальному закладі жва¬вого настрою, веселості, поваги, уваги і любові до дітей.
С.Ф. Русова переконана в тому, що в рідній школі розкрива¬тимуться всі природні задатки дитини, яка набуватиме гармо¬нійного розвитку. Це можливо за умов, якщо виховання буде індивідуальним, пристосованим до природи дитини; національ¬ним; відповідатиме соціально-культурним вимогам життя; буде вільним, незалежним від певних вимог на ґрунті громадської організації.Рідна, українська, школа, на думку С.Ф. Русової, є першою політичною і соціально-педагогічною вимогою кожного народу, який скидає з себе ланцюги гніту, скидає ту кригу байдужості, якою скуто було його серце за часів утисків і пригноблення вільної думки, його національної свідомості. Варто прислухати¬ся до цієї позиції видатного педагога і державного діяча і в наш час, бо неувага держави до розбудови національної школи сьо¬годні гальмує розвиток самої держави.
У демократичній рідній школі весь зміст освіти й організа¬ція навчання мають відповідати національним інтересам, враховувати освітні традиції українського народу, здобутки національ¬ної культури, особливості української дитини. Остання, підкрес¬лює С.Ф. Русова, не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається од інших своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість; тоді виявиться та¬лановита вдача дитини й озветься її глибока чулість.