Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення в науці
У логiчнiй семантицi поняття семантичної вiдносностi ("вiднос¬¬¬ний характер семантичних понять", як називає його А.Тарський) вперше було застосоване длявирiшення проблеми розрiзнення об'єк¬¬¬тної мови та метамови. У Карнапа ж воно набуло фiлософського знବ¬чення через вирiшення ним проблеми "зовнiшнiх" та "внутрiшнiх" п謬¬тань теорiї.
У статтi "Емпiризм, семантика i онтологiя" (1950), котра др󬬬кується звичайно як додаток до книги "Значення i необхiднiсть", Карнап проголошує свою "фiлософську нейтральнiсть" у тому ж р¬зумiннi, що й неопозитивiзм, який "вiдкинув i тезу про реальнiсть зовнiшнього свiту, i тезу про його нереальнiсть як псевдотверджен¬¬¬ня"[10. -с.124]. Тлумачення логiчної семантики веде Карнапа до твердження, що проблема реальностi зовнiшнього свiту - це проблема не "досвiду", а мови. Вiн розмiрковує приблизно так: якщо ми роз㬬¬лядаємо об'єкти як дещо розмiщене у просторi i часi, то ми змушенi прийняти "речову мову", у якiй фiгурують iмена речей. Але ж ми м¬жемо обмежитись i якоюсь iншою мовою, наприклад - "феноменолiстич¬¬¬ною", або й зовсiм вiдмовитись вiд судження. "Прийняти свiт речей, - стверджує Карнап, - означає лише прийняти певну форму мови... Прийняття речової мови веде... також i до прийняття й ствердження певних речень та вiри у них. Але тези про реальнiсть свiту не може бути серед цих речень, тому що вона не може бути сформульованою речовою мовою i, мабуть, жодною iншою мовою"[10. -с.125]. Тодi ¬¬¬ми не можемо нiчого знати про реальний свiт, оскiльки не маємо зବ¬собiв для його вираження будь-якою мовою.
Свiй висновок Карнап аргументує таким чином. Стосовно того чи iншого об'єкта можна поставити питання подвiйного типу. "Внутрiшнє" питання - це питання про те, чи входить об'єкт до сис¬¬¬теми речей у просторово-часовому вiдношеннi. Так, визнати що-н嬬¬будь реальною рiччю - означає "включити цю рiч у систему речей в певному просторово-часовому положеннi серед iнших речей, визнаних реальними вiдповiдно до правил каркаса", тобто семантичної сист嬬¬ми. "Зовнiшнє" питання - це питання про реальнiсть речi взагалi: як таке, воно, згiдно Карнапа, є науково неосмисленим. "Бути р嬬¬альним у науковому розумiннi - означає бути елементом системи; от¬¬¬же, це поняття не може осмислено застосовуватись до самої сист嬬¬ми"[10. -с.128].
Слiд нагадати, що при побудовi семантичної системи провiдне мiсце займають умови iстинностi, тобто правила, що визначають знବ-чення iстинностi всiх речень системи. Зрозумiло, що таких правил не можна сформулювати, якщо немає точного поняття iстини, котре використовувалося б у формалiзованих мовах.
Таке визначення i було дане у працi А.Тарського "Поняття iстини у формалiзованих мовах". На думку пана Альфреда, завдання полягало в тому, щоб "сконструювати предметно адекватне i формально вiрне визначення термiну "iстинне висловлювання"[11. -с.14], тобто вiн намагався уточнити поняття iстини так, щоб воно виходило з поняття iстини як вiдповiдностi речення i "факту" i водночас формально точно дiяло б у рамках мови. Будуючи метамову як мову, що мiстить змiннi бiльш високого типу, Тарський, по сутi, дає семантичний варiант расселiвської теорiї типiв.
З цих положень Тарського можна зробити два методолодогiчнi вис¬¬-новки. По-перше, що використання понять "iстине"-"хибне" в пре䬬-метнiй (об'єктнiй) мовi є незаконним. По-друге, що єдино адекват¬¬¬ним вживанням поняття iстини є його використання при спiвставленнi двох висловлювань, але аж нiяк не висловлювання i того стану р嬬¬чей, котре виражене в цьому висловлюваннi.Твердження про те, що предметно адекватним i формально вiрним визначенням iстини є її семантичне визначення, котре констатує наслiдок спiвставлення двох висловлювань (а не висловлювання i дiйсностi), подано Карнапом у "Вступi до семантики". Вiн вважає, що термiн "iстинне" вживається у логiчнiй семантицi в тому р¬зумiннi, що "стверджувати, що речення iстинне, означає те ж саме, що й стверджувати саме речення; наприклад, два твердження - "р嬬¬чення "мiсяць круглий" iстинне" i "мiсяць круглий" - суть два фо𬬬мулювання одного й того ж твердження"[8. -с.55].
Щоправда, Карнап вiдразу ж визнав, що це "саме по собi не є визначенням для "iстинне". Це, швидше, стандарт, на основi якого ми судимо, чи адекватне, тобто - чи узгоджується з нашим намiром ¬¬-визначення iстини"[8. -с.57]. Як правило цю позицiю визнають як начало переходу до конвенцiоналiзму. Однак, якщо згадати його п-силання на суто прагматичне тлумачення визначення iстини через намiр, тодi маємо визнати, що приписування Карнапу кон¬¬-венцiоналiстичних iдей явне перебiльшення. Наприклад, вiн вважав, що питання про вибiр системи для нього "є, швидше, не теоретичним, а практичним питанням, швидше питанням можливого вибору, анiж ствердження"[8. -с.62].
Вiдзначимо ще один цiкавий момент. Формулу "p є еквiвалентним "p iстинне" можна прочитати у якостi гносеологiчного постулата ¬¬-"включай до наукової теорiї iстиннi твердження"; в деяких випадках факт написання чи виголошення речення автоматично свiдчить про й¬го iстиннiсть (наприклад, "це речення надруковане типографською фарбою"), тощо.