Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення в науці

Уевелл послiдовно визначає антитезу думок та речей. Так, в знаннi, наприклад, що рiк складається з 365 днiв, мiститься, з о䬬¬ного боку, сума днiв як дещо дане, а з iншого - розумовий акт рବ¬хунку. Iнший вiдомий спосiб вираження думок, який допускає iндуꬬ¬тивiзм, полягає в протиставленнi необхiдних та дослiдних iстин. "Необхiднi iстини" виводяться з наших власних думок так, як це б󬬬ло описано ще Декартом i розкрито Кантом; "дослiднi iстини" вив¬дяться зi спостереження оточуючих нас речей. Тут навiть прот謬¬лежнiсть дедукцiї та iндукцiї може розглядатись як iнший аспект тiєї ж основної антитези. Уевелл вважав, що дедукцiя починає з тверджень, котрi постачаються нашими думками, тодi як iндукцiя п¬чинає виключно зi спостереження зовнiшнiх речей. Друга антитеза подiбного роду наявна мiж теорiєю та фактом. Два термiни, якi, за Уевеллом, у вищiй мiрi виразно роздiляють членiв цiєї антитези, тобто iдеї та вiдчуття: "Я називаю простiр, час, причину тощо "iдеями"... Цi вiдношення передбачають дещо, що виходить за межi того, що дають чуттєвi спостереження... Ми вживаємо слово "iдеї" для того, щоб виразити цей поданий самим мисленням елемент, який має з'єднуватися з "вiдчуттям" для того, щоб виникло знання"[2. -с.44].

Оскiльки наукова iндукцiя починає з вiдчуттiв, фактiв, на його думку, є проблема пояснення їх єднання, яка вимагає погодитися з Кантом у тому, що це вiдбувається за допомогою здатностi суб'єкта створювати iдеї, теорiї, думки про необхiднiсть, i веде до загаль¬¬¬них принципiв, з яких при допомозi дедукцiї можуть бути отриманi новi уявлення про речi, факти. Врештi решт, iндукцiя вiд спостер嬬¬жуваних фактiв веде до вiдкриття нових фактiв. У свою чергу, зବ¬гальнi науковi принципи можуть бути знайденi тiльки за допомогою iндукцiї з фактiв. Отже тут наявна проблема - чи є iндукцiя мет¬дом, що веде вiд даних фактiв до нових, чи вiд даних фактiв до зବ¬гальних принципiв.

Звернемося до дискусiї з цього приводу, яка мала мiсце мiж Дж.С.Мiллем та В.Уевеллом. Уевелл був першим, хто сформулював структуру науки так, як вона розумiється у позитивiзмi.Прикладом можуть слугувати наступнi мiркування. Якщо один шар вдаряє iнший шар, то при допомозi iндукцiї ми можемо знайти закон збереження iмпульсу; згiдно Уевелла, термiн "iндукцiя" не може застосовуватись, якщо звичайний бiльярдний гравець завдяки своїй спритностi i не думаючи про iмпульс, може послати шар в бажаному напрямку. Мiлль вважає, що це той тип iндукцiї, до якого здатнi навiть тварини. Уевелл, проте, заперечує, що "...хоча у тварин, як i в людини, дiя i може бути змiнена звичкою, а звичка - досвiдом, такий досвiд, допоки вiн зберiгає цю суто практичну форму, не є частиною матерiалу науки"[2. -с.52]. Так, "кажучи про iндукцiю, ми маємо на увазi таку процедуру, за допомогою якої були побудованi iснуючi зараз серед нас науки"[2. -с.53]. Тому ми повиннi рахувବ¬тися з тiєю обставиною, що науки основанi не на практично корисних звичках рефлекторного характеру, а на загальних принципах. Отже, називати практично кориснi звички чи умовнi рефлекси iндукцiєю о第-начало заперечення поняття "наука", як щось вiдмiнне вiд практики життєдiяльностi мавпи.

У пiдсумку, за Уевеллом, iстотним моментом всякої успiшної iндукцiї є нове поняття, новий порядок, який створюється автором з його мовного чи логiчного матерiалу. У Кеплера цим поняттям був "елiпс", в механiцi Галiлея - поняття "прискорення", для Ньютона було характерним поняття "прискорення" та "тяжiння", тощо. У свою чергу, хоча цi поняття, за Мiллем, не дається розумом, а виводить¬¬¬ся у наслiдок узагальнення фактiв, вони так само розглядаються не як знання дiйсностi, а як знання принципiв, що допомагають розгля¬¬¬дати дiйснiсть.

Таким чином проблема методологiї iндуктивiзму постала у чiткiй формi питання: чи створюються поняття активнiстю нашого розуму, яка й будує новi поняттєвi схеми, чи формуються у наслiдок узବ-гальнення фактiв? Чи пiдкоряється активнiсть нашого розуму емпiричним даним?

Мiлль стверджував, що загальний закон iснує у фактах i його потрiбно лише помiтити та прочитати, Уевелл, навпаки, наполягає, що загальний закон є продуктом людської активностi. Вiдповiдно У嬬-велл вважає, що можна розрiзнювати два рiзних (i навiть iнодi н嬬-сумiсних) способи встановлення загальних законiв природи: за доп-могою iндукцiї i за допомогою iнтуїцiї. Тому виникає потреба "по⬬¬ного" визначення поняття "iндукцiя". Це визначення пiзнiше було вписано, у схему вiдомого нам принципу верифiкацiї. Так, було ви第¬нано, що пiд законом iндуктивного пiзнання мається на увазi твер䬬¬ження: "пiсля того, як однаковi наслiдки спостерiгались багато раз без винятку або з рiдкими винятками, цi наслiдки будуть повторювବ¬тись завжди, якщо тiльки умови навколишньої дiйсностi не змiнять¬¬¬ся"[2. -с.112]. Цей метод отримання загальних законiв iменується позитивiстським, на вiдмiну вiд арiстотелiвського методу отримання загальних законiв з "iнтелiгiбельних", самоочевидних принципiв (аксiом), на якi спирається дедукцiя.

Ототожнення емпiризму позитивiстiв з вiрою в можливiсть вiдкриття виключно шляхом спостереження величезної кiлькостi фактiв, що подекуди розглядається як характерна риса позитивiзму, або, вiрнiше, позитивiстського пiдходу до науки, на наш погляд, основується на дуже поверховому його розглядi [Напр. див.: 3. -с.15-26].