Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу
Тим самим виявляється, що межа застосовуваних iндуктивiзмом принципiв повинна визначатися не загальними настановами сенс󬬬алiзму, а концепцiєю зупинення "вiчного сумнiву" який пронизує фiлософiю та науку стосовно кожної системи знань та знiмаєтьбся лише верифiкацiєю. Тобто, вчення про метод i методологiю потрiбно вiдмежовувати вiд загальних настанов фiлософiї як свiтоглядної системи (наприклад: вiд сенсуалiзму). Треба зазначити, що критика ленiнiзмом емпiрiокритицизму саме на цю обставину не звернула увବ¬ги.
Але ще значнiшi труднощi логiчного атомiзму виникають у його завершенiй формi, представленiй "Логiко-фiлософським трактатом" Людвiга Вiтгенштейна.
Вiтгенштейн з самого початку констатує деякi епiстемологiчно обгрунтованi онтологiчнi положення, а тому за формою претендує на фундаменталiзм i унiверсалiм, як це спостерiгалося ще у Спенсера: свiт складається з фактiв; факти у логiчному просторi утворюють свiт. Факт - це те, що робить речення iстинним чи хибним. Вiн може мiстити частини, що є фактами, або не мiстити їх. У останньому в謬¬падку це - атомарний факт. Атомарний факт, хоча й не має частин, якi самi є фактами, складається з об'єктiв (речей, предметiв). Об'єкти є простими, i їх iмена є первинними у логiцi, оскiльки найменування комплексiв (фактiв) передбачає речення, а речення ¬¬¬це iмена об'єктiв.
У свою чергу, повний онтологiчний опис потребує знання всiх атомарних фактiв, у тому числi й того факту, що всi вони вiдомi. З цiєї сукупностi атомарних фактiв можуть бути виведенi всi молек󬬬лярнi речення. Проаналiзувавши теорiю виводу, Вiтгенштейн зумiв поширити побудову функцiй iстинностi, дану в "Principia Mathematica", на загальнi речення.
Перелiченi принципи є розгорнутим описом расселiвських прин¬¬¬ципiв логiчного атомiзму. Проте, Вiтгенштейн внiс i дещо своє до цiєї теорiї. Це була розробка концепцiї спiввiдношення атомарного факту i атомарного речення як вiдображення факту у реченнi.
Всяке речення, стверджував Вiтгенштейн, повинне мати ясний i визначений сенс. Цей сенс i визначається вiдношенням речення до "свiту", тобто вiдношенням образу i факту. Речення - це "образи", "картини фактiв", якi мають з фактом спiльну структуру. Всезагаль¬¬¬ною формою вiдображення факту у реченнi є логiчна форма: "Те, що кожний образ, якої б форми вiн не був, повинен мати спiльне з дiйснiстю, щоб вiн взагалi мiг її вiдображати - iстинно чи хибно, - є логiчна форма, тобто форма дiйсностi"[17. -с.18]. Саме вона дозволяє моделювати дiйснiсть, крiм того, елементи образу замiщ󬬬ють у образи об'єкти. "Образ полягає в тому, що його елементи з'єднуються один з одним певним чином"[17.-с.14].
Отже, "картина свiту", про яку говорить Вiтгенштейн, є вiдтв¬ренням логiчної форми, яка, за визначенням, у той же час являє с¬бою "форму дiйсностi". Таким чином, i "Трактат" грунтується на он¬¬¬тологiзацiї логiчної системи, опрацьованої Расселом i Уайтхедом на зразок учення Аристотеля про єднiсть форм буття i думки. Але Вiтгенштейн усвiдомлює незаконнiсть цiєї операцiї, адже: "Речення можуть зображати всю дiйснiсть, але вони не можуть зображати того, що вони повиннi мати спiльним з дiйснiстю, щоб бути здатними її зображати, - логiчну форму"[17.-с.12]. фї вони можуть тiльки покବ¬зувати. Але ж те, що не може бути висловленим, взагалi для нас не iснує, адже "Межi моєї мови означають межi мого свiту". А це ознବ¬чає, що "т, звичайно, дещо невимовне. Воно показує себе; це ¬¬-мiстичне"[17.-с.52].Тепер виникає питання: що ж робити з цим "мiстичним"? Що воно таке? Яке його мiсце у фiлософiї? Традицiйно вважається, особливо неопозитивiстами, що Вiтгенштейн вимагав усунення "мiстичного" з фiлософiї. На пiдтримку даної тези свiдчить: "Мета фiлософiї ¬¬¬логiчне прояснення думок"[17.-с.112], або "Правильним методом фiлософiї був би такий: не говорити нiчого, крiм того, що може б󬬬ти сказане, отже, окрiм речень природознавства, тобто того, що не має нiчого спiльного з фiлософiєю, - i потiм завжди, коли хто-н嬬¬будь захоче сказати дещо метафiзичне, показати йому, що вiн не дав нiякого значення деяким знакам у своїх реченнях"[17.-с.53].
Але ж у Вiтгенштейна є твердження й iншого типу. Наприклад, фiлософiя "...повинна ставити межу тому, що мислиться, i тим самим тому, що не мислиться. Вона повинна обмежувати те, що не мислить¬¬¬ся, зсередини через те, що мислиться". Або, ще рiшучiше: "Вона о第¬начає те, що не може бути висловлене, ясно показуючи те, що може бути висловлене"[17.-с.115].
Тим самим "метафiзика" як розмiркування про те, що "не може б󬬬ти висловленим", виводиться за рамки "наукової фiлософiї" i вiдкривається простiр для фiлософiї "ненаукової", проти якої "на󬬬кова фiлософiя" нiчого не має, бiльш того, вона навiть строго ви第¬начає її сферу та межi. Це те ж саме, що мав на увазi Б.Рассел, кажучи про "практичнi мотиви та iнтереси", якi вилучаються з сфери дiї "наукової фiлософiї".
Слiд зазначити, що перед Вiтгенштейном виникає ряд внутрiшнiх проблем. По-перше, будова "Трактата" мiстить у собi "зачароване коло". Воно полягає в тому, що, спираючись на онтологiю логiчного атомiзму, Вiтгенштейн унiверсалiзує логiчну систему та формалiз¬вану мову "Principia Mathematica", а у їх унiверсальностi вiн вбବ¬чає "пiдтвердження" iстинностi логiчного атомiзму. По сутi, це те ж саме, що й у Рассела, лише з тiєю вiдмiннiстю, що останнiй поч謬¬нав з онтологiзацiї своєї логiчної системи i через логiчний атомiзм приходив до унiверсалiзацiї логiчної системи.