Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу
Якщо Мiлль користується принципом "емпiрiї даного моменту", то спенсерове розумiння досвiду охоплює його на рiвнi загального п¬няття. Використовуючи подiл на те що пiзнається та принципово непiзнається, Спенсер погоджується з Кантом, що "першопочаток" знаходиться за межами наукових можливостей. Невiдома нам причина вiдомих дiй, котрi фiлософи називають "явищами", дозволяє через виявлення схожостей i несхожостей створювати необхiднi i абсолютнi судження, поняття. I якщо для досвiду конкретної особи цi поняття носять апрiорний характер, вони - апостерiорнi для роду людського взагалi, усталенi внаслiдок накопичення досвiду попереднiх п¬колiнь. Однак, так чи iнакше, дана апостерiорнiсть ряду понять, визнана Спенсером як необхiдний елемент наукового пiзнання, вх¬дить в протирiччя з головним принципом позитивiзму (проголошеним О.Контом) - науковi позитивнi поняття повиннi доводитись досвiдом, а не метафiзичними конструкцiями. Тому-то i постала проблема у第¬годження принципу iндивiдуально-даного досвiду з iснуванням зବ¬гальних понять, як позитивних, а не метафiзичних.
Вирiшуючи цю проблему Спенсер першим у фiлософiї починає роз㬬-лядати формальну, фiксовану в символiчних виразах логiку як рiзн¬вид емпiричної дiяльностi людини, який можна вивчати за допомогою iндукцiї. Слiд пам'ятати, що логiка Мiлля нiколи не претендувала на самовивчення.
За ознаку "емпiричностi" логiки, у Спенсера, слугує можливiсть стало повторювати логiчнi процедури i отримувати однозначнi р嬬¬зультати. Таким чином, логiка стає предметом саме iндуктивного аналiзу. Виходячи з цього, загальнi положення подекуди можна роз㬬¬лядати як емпiрично данi об'єкти. А якщо мислення, керуючись iндуктивною логiкою при використаннi загальних положень, створює судження, висновки яких спiвпадають з iншими емпiричними даними, то це можна визнати за iндуктивне доведення позитивностi загальних положень.
Таким чином, емпiричнi данi не обмежуються чистою почуттєвiстю, логiка теж є окремим предметом емпiричного дослiдження, а її у повному обсягу не можна звести до психологiчного.
Ту саму проблематику ми знаходимо i в емпiрiокритицизмi Маха та Авенарiуса, якi стояли на емпiристськiй позицiї, згiдно з якою "весь свiт для мене разом з моїм "Я" представляють собою масу взаємопов'язаних вiдчуттiв".
Рiхард Авенарiус (1843-1896), професор кафедри iндуктивної фiлософiї у Цюрiху за свої головнi працi мав книги: "Фiлософiя як мислення про свiт спiввiдносно принципа найменшої витрати сил. Пролегомени до критики чистого досвiду" (1876); "Критика чистого досвiду" (1890); "Людське поняття про свiт" (1891); "Про предмет психологiї" (1894-95). У цих книгах вiн обгрунтовує наступнi зବ¬гальновiдомi положення: принцип найменшої витрати сил; закон житт¬¬¬євого ряду; природне поняття про свiт i емпiрiокритична принципова координацiя.
1. Принцип найменшої витрати сил, являє собою положення, що встановлює вiдношення мiж засобами та цiлями. Засоби мають бути такими, щоб досягнути мети та з усiх засобiв найкращим буде такий, за допомогою котрого мета досягається iз найменшою витратою сил. Дiю даного принципа можна спостерiгати у розподiлi працi, яка д嬬¬монструє нам доцiльнiсть дiяльностi.
Процес пiдведення рiзноманiтного пiд одне поняття, потреба єдностi системи знання, в котрiй всi частини концентруються навк¬ло основного поняття i т.п. демонструє нам доцiльнiсть. Дотримання логiчних законiв обумовлене саме цим принципом, хоча вiн з ними i не спiвпадає: порушення логiчних законiв викликають неприємнi р嬬¬акцiї у душi, показують недоцiльний характер витрати сил.
У свою чергу логiчнi закони вiдображають не об'єктивний стан речей, а доцiльну дiяльнiсть душi, мислення, що цiлком вiдповiдає уявленню Декарта про властивостi розуму. Душа i мислення будують картину свiту за своїми власними принципами не звертаючи уваги на об'єктивнi закони свiту доти, доки вони не стануть суперечити нବ¬шому досвiду. Слiд зауважити, що у "Критицi чистого досвiду" (ос¬¬¬новнiй працi Авенарiуса) принцип найменшої витрати сил не згବ¬дується, бо фактично вiн був замiнений бiомеханiчним законом житт¬¬¬євого ряду.
2. Закон життєвого ряду.Для фiлософських мiркувань Авенарiуса вiдправною точкою слугує слiдуюче: "Я" iз своїми думками та вiдчуттями знаходиться серед оточуючого середовища, котре складається з рiзних частин i до як¬го вiдносяться люди iз своїми висловлюваннями i т.д. Це називаєть¬¬¬ся "природним поняттям про свiт"[Див.: 13]. Висловлювання тiєю чи iншою мiрою залежать вiд довкiлля. Аналiз цих висловлювань покବ¬зує, що в них, з одного боку, мiститься досвiд зустрiчi з об'єк¬¬¬тивним, а з iншого - суб'єктивнi домiшки. Пiд досвiдом розумiються елементи частини середовища, що стали наявними у висловлюваннях. Середовище i "Я" певною мiрою вiдносяться одне до одного: висло⬬¬лювання залежать вiд середовища.