Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу
"Я", котре знаходить себе через вiдношення до оточення зi всiма його складовими та людьми, поряд iз тим, що воно позначало як "iстинне", "знайоме", "зрозумiле", "звичне", знаходить дещо "н嬬¬очiкуване", "нове", "незвичне", "чуже", "незнайоме", "незрозумiле" i т.д. Це "нове", "незвичне" i т.д. "спричинює неспокiй", "порушує звичну течiю життя". Людина намагається звести це "нове" до "стବ¬рого", "звичного" i тим самим усунути "неспокiй". Нове так чи iнакше зводиться до старого, незвичне - до звичного, незрозумiле стає зрозумiлим. Для iлюстрацiї феномена розумiння Авенарiус нав¬дить такий приклад: квiтка на кущi тремтить пiд впливом вiтру, а маленький хлопчик пояснює це явище так - квiточцi холодно.
3. Природне поняття про свiт.
Своєю власною фiлософською точкою зору Авенарiус називає точку зору "природного поняття про свiт". (У "Критицi чистого досвiду" вона перебувала на задньому планi i лише припускалась). Авенарiус вказує, що дослiдження "Критики чистого досвiду" є цiлком незале欬¬ними вiд тiєї фiлософської точки зору, котру викладено в "Людськ¬му поняттi про свiт".
Природне поняття про свiт складається з двох вiдмiнних м¬ментiв: з деякого досвiду i деякої гiпотези. Вiдмiннiсть, що встବ¬новлюється мiж досвiдом i деякою гiпотезою, зводиться до вiдмiнностi мiж досвiдом однiєї та досвiдом iншої людини (поданого через висловлювання). Це припущення дає можливiсть дослiдження, взявши за вiдправний пункт самого себе чи будь-кого з ближнiх взବ¬галi. Тобто природне поняття про свiт розколюється: iндивiд знах¬дить iснування, з одного боку, "речей", а з iншого - iнших iндивiдiв, котрi сприймають "речi", або "речi" i "сприйняття".
4. Вчення про емпiрiокритичну принципову координацiю.
Авенарiус вважає, що у iндивiдуальному досвiдi неможливо знайти вiдмiннiсть сприйняття вiд того, що iснує у собi, незалежно вiд сприйняття. Сприйняття не вiдрiзняється вiд сприйнятої речi: воно знаходиться там само, де знаходиться сприйнята рiч. В iндивiдуаль¬¬¬ному досвiдi обидвоє данi однаково, i якби сприйняттю не суперечив чужий досвiд, то не виникало б думки про вiдмiннiсть сприйняття вiд речi, не виникала б iнтроекцiя.
Тому потрiбно вiдновити природне поняття про свiт, а зробити це можна, лише усунувши iнтроекцiю, яка незаконно подвоює свiт на об'єктивне i суб'єктивне, вкладає сприйняття "усередину" i протис¬¬¬тавляє їм сприйнятi речi. Тобто думку, що суб'єктовi, "Я", дане середовище - об'єкт - як дещо протилежне i вiдмiнне вiд нього, а вiн пiзнає цей об'єкт, Авенарiус вважає помилковою: "Я" i серед¬вище однаково данi одне одному, оскiльки в чистому досвiдi вони рiвноправнi. Чистий досвiд складається з центрального члена i пр¬тилежного члена - i вони є однаковими елементами. Помилковою, тବ¬кож, є думка, що протилежний член складається з фiзичних ел嬬¬ментiв, а центральний - це дещо вiдмiнне, психiчне.
Професор математики, фiзики, фiлософiї Ернст Мах (1838 - 1916) мав наступнi роботи, що мають безпосереднє вiдношення до фiлософiї науки: "Аналiз вiдчуттiв" (1886), "Пiзнання та заблудження" (1905), "Основнi iдеї моєї природничонаукової теорiї пiзнання i вiдношення до неї моїх сучасникiв" (1910).
Узагальнення фактiв, замiна великої таблицi однiєю формулою, навiть пояснення нового факту за допомогою вже вiдомого - все це, з погляду Маха, пiдтвердження "економностi наукової роботи".
До цього принципу вiн додає iнший - бiологiчний. Вивчаючи iдеї Ламарка i Дарвiна, Мах поширює їх на процес пiзнання i доходить висновку, що "боротьба наукових iдей є життєвою боротьбою за виж謬¬вання найбiльш пристосованих з них"[14. -с. 28]. Процес пiзнання ¬¬¬це, насамперед, процес "бiологiчний i економiчний, тобто процес, що вiдкидає безцiльну дiяльнiсть"[15. -с.251].
Такий пiдхiд, на думку Маха, спрощує розумiння розвитку науки. Спочатку людина iнстинктивно реагує на умови - сприятливi чи несשּׁ¬риятливi для неї - практично-економними дiями. Розвиваючись соцiально, людина починає дiяти усвiдомлено, але й тут мета дося¬¬¬гається тими ж засобами. Економiя дiй поступово розвивається у iнтелектуальну економiю наукового дослiдження.Треба зазначити, що така позицiя спирається на неусвiдомлюване переконання нiби в межах науки вiдбувається випадкове, несвiдоме формування загальних уявлень, iдей, логiчних конструкцiй, якi стବ¬новлять засади процесу пiзнання. Така точка зору виявляє принцип¬во вiдмiнну вiд рацiоналiзму картезiанцiв позицiю, оскiльки ос¬¬¬таннi визнавали наявнiсть Cogito як головну умову цiлеспрямованого наукового пiзнання.