Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю в наукових дослідженнях

Айдукевич також стверджує, що пiд iстинним реченням в нашiй мовi треба розумiти речення, яке ми готовi визнати. Це означає, що теоретик, який говорить мовою S, повинен приймати iстиннiсть р嬬¬чення цiєї мови, якщо воно вiдповiдає її правилам смислу. Це ж сବ¬ме стосується й речень на iнших мовах, що перекладаються на мову S. Але це не стосується мови, що не перекладається на S. Звiдси випливає, що жоден з двох теоретикiв, якi "говорять рiзними мовବ¬ми" (тобто оперують рiзними поняттєвими апаратурами), не може нiчого сказати про речення, зформульованi "тим другим", а отже не може також визначити iстинностi цих речень. Пiдсумок даних мiрк󬬬вань полягає ось в чому: "Якщо гносеолог бажає розмiрковувати при допомозi артикуляцiї, тобто якщо вiн бажає навчитись виражати свої судження якою-небудь мовою, то вiн повинен користуватись певною поняттєвою апаратурою i пiдкорятись правилам смислу мови, пiдп¬рядкованої данiй апаратурi. Вiн не може говорити iнакше, нiж якою-небудь мовою, не може розмiрковувати артикуляцiйним способом, не користуючись якою-небудь поняттєвою апаратурою. Якщо вiн дiйсно пiдкоряється правилам смислу якої-небудь мови i це пiдкорення йому вдається, тодi вiн повинен визнати всi речення, до яких ведуть цi правила смислу разом з доказами досвiду, а якщо бути послiдовним далi, вiн повинен визнати їх "iстиннiсть". Вiн може змiнити п-няттєву апаратуру i мову. Якщо вiн це зробить, то прийме iншi су䬬¬ження, визнає iншi речення i на цей раз назве їх "iстинними", хоча "iстиннiсть" в другому випадку не означає того ж самого, що у пе𬬬шому. Ми не бачимо, однак, для гносеолога нiякої можливостi знайти безпартiйну позицiю, на якiй вiн би стояв i не вiддав перваги жоднiй поняттєвiй апаратурi тим, що прийняв би її. Вiн повинен б󬬬ти одягнутим у певну шкiру, хоча вiн може мiняти її, неначе хам嬬¬леон"[7.-str.116].

Таким чином, "iстиннiсть" є функцiєю довiльного вибору мови, i з цiєї причини взагалi неможливо говорити про суперечливi речення, якщо вони зформульованi рiзними мовами, що не перекладаються. А鬬¬дукевич без упину пiдкреслює, що можна говорити тiльки про iстиннiсть речення "у нашiй мовi", хоча ще раз зазначимо, що тут йдеться не про той тривiальний факт, що ми завжди розмовляємо м¬вою з певним синтаксисом i семантикою, а про обгрунтування пол¬ження, в силу якого ми, обираючи довiльно мову, нiби обираємо во䬬¬ночас i образ свiту, а довiльний вибiр мови може нас примусити прийняти iнший образ свiту, вiдмiнний вiд попереднього образу i водночас рiвноцiнний йому. Вiдзначимо, що при розглядi даного п謬¬тання Айдукевич посилається на чисельнi приклади аксiоматичних систем у логiцi та математицi, якi створються довiльно, приймаючи певнi аксiоми (так звану певну мову) в якостi вихiдного пункту д嬬¬дуктивної системи.Ще раз поглянемо, що ж для радикального конвенцiоналiзму ознବ¬чають "iстина" та "iстиннiсть". Iстинним у свiтлi даної теорiї є таке речення, яке ми повиннi визнати на основi певної мови, тобто - вiдкидання якого порушувало б правила смислу. Критерiй iстини ¬¬¬це вiдповiднiсть до правил смислу довiльно обраної мови, отже ¬¬¬довiльно обраних правил. При послiдовному та повному проведеннi цiєї думки виникає небезпека ненаукового волюнтаризму, згiдно як¬го iстина є лише функцiєю нашої суб'єктивної волi, а також небе第¬пека iнтуїтивiстської концепцiї "свiту як творiння" та "iстини як творiння". Айдукевич принципово наголошує, що такi пiдходи є неשּׁ¬рийнятними для радикального конвенцiоналiзму i їх може висунути лише той, хто не зрозумiв дiйсної сутi його концепцiї. Разом iз цим, об'єктивно привiд до таких iнтерпритацiй дає вiн сам, пiдв¬дячи пiдсумки своїх дослiджень.

Айдукевич пише, пiдсумовуючи свої розмiркування у книзi "Образ свiту i поняттєва апаратура": "Ми вже визначили її (зайняту нами позицiю - Авт.) як радикальний конвенцiоналiзм. Вона вiдрiзняється вiд звичайного конвенцiоналiзму не лише своїм радикалiзмом, але також i тим, що не стверджує - як це має мiсце, наприклад, у Пуан¬¬¬каре, - що принципи, прийнятi аксiоматично на основi вiльного рiшення, не є нi iстинними, анi хибними, а всього лише зручними. Навпаки, ми схильнi визначити цi принципи та iнтерпретацiї, поскiльки вони виступають у нашi мовi, як iстиннi. Наша позицiя не забороняє нам також вважати те чи iнше фактом, хоча ми й вказали на залежнiсть емпiричних суджень вiд обраної поняттєвої апаратури, а не лише вiд сирого досвiдного матерiалу. В цьому пунктi ми збл謬¬жуємось з копернiкiвською думкою Канта, згiдно якої досвiдне пiзнання залежить не лише вiд досвiдого матерiалу, але також i вiд обробляючої його системи категорiй. Однак, у Канта ця апаратура категорiй пов'язана з людською природою дещо пасивно... згiдно ць¬¬¬ого дослiдження, ця поняттєва апаратура, навпаки, є досить плас¬¬¬тичною. Людина постiйно змiнює її обличчя мимовiльно i несвiдомо чи свiдомо i у вiдповiдностi до своєї волi. Вона повинна, однак, по мiрi того, як вона займається пiзнанням, пов'язаним з вигол¬шенням слiв, притримуватись якоїсь одної з поняттєвих апаратур" [7.-str.116]. Тим самим, людина, на думку Айдукевича, змiнюючи поняттєву апарବ¬туру, "створює" свiт та iстину; причому, вона може створювати їх або несвiдомо, або свiдомо.

Таким чином, ми бачино досить виразну вiдмiннiсть, якщо Пуанкବ¬ре декларує iстиннiсть як вiдповiднiсть думки з об'єктивною р嬬¬альнiстю (а тодi конвенцiї є нi iстинними, анi хибними, а лише зручними), то Айдукевич визнає "iстиннiсть конвенцiй", але трактує її як вiдповiднiсть до правил смислу обраної нами мови.

налiзуючи питання чому мiж двома конвенцiоналiстами може iсн󬬬вати така розбiжнiсть, маємо прийняти, що в залежностi вiд епiст嬬¬мологiчної позицiї, за умови дотримання спiльної методологiї, при визначеннi поняття "система знання" розумiння кожного з них наб󬬬ває суттєвi вiдмiнностi. Для А.Пуанкаре, епiстемологiчно система знання є наслiдок "обробки" фактiв, а методологiчно - дотримання правил. Для К.Айдукевича, як епiстемологiчно так i методологiчно ¬¬¬наслiдок дотримання правил. Тим самим, їх розбiжнiсть виявляє принципову можливiсть двустороннього вiдношення до системи знання на зразок теорiї. У одному випадку мова йде саме про "картину дiйсностi" (Пуанкаре), а в другому про "те, що здатне вирiшити проблему", зняти певну невизначенiсть. Нехай Айдукевич i викорис¬¬¬товує термiн "картина свiту", вiн розумiє пiд цими словами те, що сьогоднi здебiльшого називають "iнформацiєю".