Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю в наукових дослідженнях
(1) аксiоматичнi, що видiляють речення, якi не можуть бути вiдкинутi в жоднiй емпiричнiй ситуацiї без порушення принципiв смислу даної мови;(2) дедуктивнi, що видiляють такi пари речень, в яких за при鬬¬няття першого речення з даної пари необхiдно визнати також i друге речення;
(3) емпiричнi, що вiдносять певнi речення до певних даних досвiду. Сукупнiсть речень, що видiляються всiма трьома класами правил смислу, Айдукевич називає перспективою свiту даної мови, а класи смислiв, що належать виразам, якi виступають в данiй мовi ¬¬¬поняттєвою апаратурою.
Айдукевич стверджує: "Перспектива свiту залежить вiд двох фаꬬ¬торiв. З одного боку, вона залежить вiд досвiдного матерiалу, на якому вона побудована, а з iншого - вiд поняттєвого апарату i пов'язаних з ним правил смислу. Перша частина цього твердження є очевидною. Не менш очевидна й друга. Разом iз змiною поняттєвого апарату змiнюються i проблеми, якi ми вирiшуємо, спираючись на тi ж самi данi досвiду. Рiзнi науки користуються рiзними поняттєвими апаратами, якi можуть лише частково спiвпадати. Але й сама наука змiнює в плинi свого iсторичного розвитку свiй поняттєвий апарат, котрим вона користується. Ця змiна частково затемнюється тiєю обс¬¬¬тавиною, що насправдi змiнюються поняття, слова ж залишаються без змiн"[5.-str.48].
Схожу думку Айдукевич висловлює систематично: "Ми приходимо, таким чином, до головного положення даної працi. Жодне висловлене судження не нав'язується нам досвiдом абсолютно. В дiйсностi данi досвiду змушують нас до прийняття певних суджень, коли ми стоїмо на грунтi певної поняттєвої апаратури; якщо ми, однак, змiюємо цю поняттєву апаратуру, то ми можемо, незважаючи на наявнiсть тих сବ¬мих даних досвiду, утриматись вiд визнання цих суджень" [5.-str.52].
Таким чином, зображення свiту є завжди суб'єктивним i цiлковито довiльним; воно залежить вiд довiльного вибору "поняттєвої апарବ¬тури", тобто вiд вибору "мови" в логiцистському розумiннi цього слова (тобто певної системи аксiом).
Айдукевич вважає, що при прийняттi його теорiї може виникнути деяке непорозумiння, i намагається вiд нього вiдмежуватись; вiн не бажає, щоб його позицiя iнтерпретувалась в тому дусi, що перехiд вiд однiєї поняттєвої апаратури до iншої може перетворити iстинне речення в хибне. Вiн лише стверджує, що в цiй новiй мовi ми не знайдемо еквiваленту для речення, яке можливе у попереднiй мовi, i тому не буде порушенням її правил смислу, якщо ми утримаємось вiд визнання даного речення. Але це фактично означає ось що: довiльно обираючи мову (а саме так говорить Айдукевич), ми так само довiль¬¬¬но створюємо образ реальностi, а точнiше - навiть саму реальнiсть, оскiльки за межами "картини свiту", на думку Айдукевича, практично нiчого немає.
Тут виникає ще одна цiкава проблема "радикального кон¬¬¬венцiоналiзму", а саме: Айдукевич визнає, що ми можемо не лише довiльно обирати мову, але й що такi альтернативнi мови не переꬬ¬ладаються. Що це означає? Це означає, що немає того об'єктивного предмету, з яким цi мови спiввiдносяться.
Така позицiя безпосередньо стає визначальною стосовно проблем iстини. Так чи iнакше, при обговореннi проблеми вибору зображення, образу, картини свiту постають питання про можливiсть вибору п¬няттєвої апаратури, у межах якої вибудовується образ свiту. Наשּׁ-риклад, припустимо, що двi людини - назвемо одну Яном, а другу Петром, - користуються двома внутрiшньо єдиними i замкнутими мовବ¬ми, котрi взаємно не перекладаються. Кожен з них будує образ свiту, але кожен з них - iнший образ. Немає жодного судження, що визнається Яном, яке визнавав би Петро, i навпаки. Так само немає i судження, що визнається Яном, яке б вiдкидав Петро, i навпаки. Обидва образи свiту є вiдмiнними, але не зiштовхуються один з о䬬¬ним. Одразу же, пiд впливом розгляду цього прикладу, може виникн󬬬ти питання: чи обидва образи свiту є iстинними, чи лише один з них заслуговує найменування iстинного?.Займаючись цим питанням, Айдукевич стверджує, що людина, яка пiзнає, зовсiм не стоїть перед фактичним матерiалом, який потрiбно охопити у теорiї; пiзнання грунтується на пошуках поняттєвого апବ¬рату, при допомозi якого ми створюємо певну перспективу свiту. А оскiльки вибiр поняттєвої апаратури є довiльним, то ми довiльно створюємо нашу перспективу свiту. Однак, ми не знецiнюємо цим iншої перспективи, адже вона є витвором iншої поняттєвої апаратури i неприступна для нападiв, спрямованих з позицiй нашої апаратури. Обираючи мовну апаратуру, ми тим самим замикаємось у її межах i робимо себе неприступними для будь-якої критики, яка не бажає прийняти нашої апаратури, а отже - й нашої позицiї. Дослiдник не може займати позицiї об'єктивного суддi, вiн повинен завжди стояти на грунтi якої-небудь поняттєвої апаратури. Тим самим вiн недося欬¬ний для критики з позицiй iншої поняттєвої апаратури, а також сам не може критикувати нiкого, хто користувався б iншою поняттєвою апаратурою. Звiдси випливає такий висновок: достатньо обрати певну мову i послiдовно проводити постулати несуперечливостi та системବ¬тичностi, аби визнати, що iстиною може бути будь-яке положення у межах обумовленої перспективи свiту.