Художні особливості тобівок на Гуцульщині ХІХ – ХХІ ст
Поверх сорочки, пояса і тобівки одягали хутряну безрукавку-кептар. Це найважливіша плечова ноша, яку гуцули, чоловіки, жінки і діти, що називається, не скидали з плечей. Виготовляли їх з добре вироблених шкур. Шкіру залишали білою, добре відбіленою. За незмінності форми існує багато різновидів кептаря, так що сторонньому спостерігачеві здається, ніби вони всі різні. Оздоблення і колорит кептарів створюють їх локальні різновиди. Та якими різноманітними не були кептарі при спеціальному приглядання до них, кептар є кептарм – незмінна, яскрва і самобутня складова частина гуцульського традиційного народного строю, і вже тільки по кептареві гуцула можна пізнати скрізь, навіть на іншому континенті.
Штани, сорочка . тобівка й пояс з кептарем (звичайно ж, і постоли з капчурами) – це вже комплекс вбрання, первинний і найуживаніший, побутовий. Так вбирався гуцул щодня, в теплу і холодну пору року, тільки в холодну поверх кептаря одягав верхній одяг.
Група верхнього гуцульського вбрання складається з невеликої кількості ноші: сердак, (петик, петак), гуня, гугля, опанча, байбарак, манта, кожух, кептар.
Найпоширенішою сукняною верхньою одіжжю є сердак. Сердаки побутували по всій Гуцульщині як чоловіче і жіноче вбрання, лиш у кожній місцевості був переважаючий колір та дещо відмінне оздоблення.Паралельно з сердаком побутували різновиди сукняного одягу, подібного або й ідентичного за кроєм, але з сукна різного ґатунку, відмінним оздобленням та функціонуванням. Таким є байбарак, що повторює за кроєм сердак і шиється з грубішого сукна. Подібний і «патек», переважно з чорного, легшого тоншого сукна. Серед короткополого сукняного вбрання Гуцульщини особливу увагу привертають два види ноші – гугля та гуня. [3]
Верхнім вбранням, спорідненим з гуглею і гунею, була манта.Це плащовидна ноша – широка й довга, з рукавами й каманком (капюшоном). Як і по всій Україні, у зимовий час на Гуцульщині носили кожухи. Вирізнялися вони тим, що були короткі, до колін, та з оздобленням. На полах, в стані, рукавах їх прикрашали і вишивкою, і аплікацією.
Характерним показником регіонального комплексу чоловічого гуцульського вбрання є головні убори. Гуцули не стригли коротко волосся. І старші чоловіки, і парубки носили довге, до плечей, волосся, розчесане на проділ. Головні убори чоловіків на Гуцульщині були дуже нарядними. Влітку гуцули носили крисаню – чорний фетровий капелюх. Тулію його кілька разів обводили тасьмою, додаючи різнобарвні шнури-черв’ячки. За обвідки встромлювали перо павича, часом замість одного пера тут кріпився «готур» – велика прикраса.
Зимою носили кучми – шапки з овечого хутра; клепані – із сукнями або шкіряним верхом; джумері – з чорного смужку.
Традиційне взуття гуцулів – чоловіків, жінок, дітей – також старовинне і незмінне. Це саморобні гостроносі постоли з грубої шкіри. Постоли – загальнослов’янська форма взуття, відома з курганних поховань І тисячоліття нашої ери. Виготовляли постоли з вологої шкіри, користуючись ножем, долотом. Цей простий вид взуття не шили, а стягували. На Гуцульщині й по нині зберігся термін, що точно відбиває спосіб виготовлення – “морщити постоли”. Традиційними, широко відомими є святкові постоли із світло-жовтої шкіри з гострими, задертими догори носками. Ця форма свідчить про древність даного виду. Вона нагадує, як писав Я. Головацький, середньовічне взуття.
Комплекс святкового, прилюдного вбрання гуцулів складається не тільки з покращеної одежі, багатше й пишніше оздобленої, а й з великої кількості додаткових прикрас та доповнень. Серед них обов’язковими, традиційно звичними були вовняні і шкіряні сумки. Вовняні тайстри та дзобанки - ткані в смужку або клітинку, квітковані й з орнітоморфними мотивами. Носили через плече на тканих з різнокольорової вовни поясах. Шкіряні тобівки, ташки оздоблювали накладками з орнітоморфними або зооморфними мотивами, металевими ґудзиками та капслями так само старанно оформленими, як і пояси. Носили через плече на ремінних поясах. Святково вбранні гуцули носили в руках декоровані топірці і палиці.
Додатковими прикрасами були також персні, застібки до одягу, ланцюжки-ретязі, нагрудні хрестики, медальйони. Всі ці вироби вони виготовляли своїми руками в домашньому господарстві, вкладаючи в них душу і художній хист.
Різновид майстерності - ткацтва, шиття, обробки металів і шкіри з'єдналися в гуцулів у дивній композиційній цілісності, щоб створити цілісний, неповторний у своєму декоративному звучанні вигляд національного костюма.
Хоча костюм у його класичному виді, із усіма необхідними в старовину атрибутами, тепер зустрічається рідко, національні традиції в цій області далеко не втрачені. Жінки як і раніше прикрашають сорочки тонкої вишивкою, досі живе майстерність виготовлення узорчатих частин одежі, взуття, ременів, сумок, декорованих металом.