Золотарство

Емаль - це особливий скляний сплав, з домішками барвників, який наноситься на поверхню виробу і після випалювання пере¬творюється в тверду блискучу масу з стій¬кими яскравими фарбами. Існує багато рі¬зновидів емалі - перегородчаста, виїмчаста, по рельєфу тощо.

У XVII ст. в Україні поширюється техніка живописної емалі. Металеву пластину покри¬вають з обох боків однотонною емалевою масою, після чого вона випалюється в горні. На одержаному фоні майстер робить пенз¬лем різнокольоровими вогнетривкими фарба¬ми потрібний малюнок, і пластина випалює¬ться вдруге, потім шліфується і закріплюєть¬ся на предметі. Мистецтво живописної емалі виникло у Західній Європі, його поширення на українських землях пов'язане насамперед з проникненням в українське мистецтво ідей загальноєвропейського стилю бароко. Естети¬ка стилю бароко з його потягом до реалізму дії, символічністю та алегоричністю зобра¬жень потребувала змістовних багатопланових сюжетних композицій, а пластика карбування, яку так полюбляли майстри-ювеліри доби бароко, найкраще проявлялася в орнаментиці творів, а не в сюжетних зображеннях, де відсутність можливості використати гру ко¬льорів та світлотінь обмежує внутрішній зміст картини, бажання передати напруженість дії, її динаміку. Фініфті, з усім набором рис, властивих живописові, і водночас як яскра¬вий різнокольоровий елемент декору предме¬та, надавали виробам золотарів особливої художньої виразності. Вони стають невід'єм¬ною частиною предметів церковного побуту. Овальні або круглі медальйони з зображен¬ням святих чи біблійних сцен оздоблюють потири, дарохранильниці, оправи богослужбо¬вих книг, хрести тощо.Українська живописна емаль розвивається під безпосереднім впливом станкового та монументального живопису і графіки, де у другій половині XVII століття набувають по¬ширення барокові форми, з'являються нові та переосмислюються традиційні сюжети, ком¬позиційне вирішення яких частково оперто на зразки західноєвропейського мистецтва, зокрема на графічні альбоми, присвячені темам Старого та Нового Заповіту типу Біблії Йогана Піскатора, яка вийшла в Ам¬стердамі у першій половині XVII ст. Не дивно, що фініфтярне мистецтво особливо процвітає у тих містах України, де були сильні художні осередки, насамперед у Ки¬єві, де в друкарні Києво-Печерської Лаври працювали знані ілюстратори богослужбових книг, а у XVIII столітті існувала фініфтярня, хоча окремої майстерні з виготовлення юве¬лірних виробів монастир не мав. З архівних документів, написів на деяких речах нам відомі імена майстрів-фініфтярів - Федора, Григорія, Даміана Волковедського, Никона Фініфтяника, Михайла Білоусовича та інших. Але в більшості випадків фініфтяна пласти¬на - це анонімний художній твір, хоча в ньому помітно відчувається художній почерк майстра, його індивідуальність. Однак живо¬писні емалі неможливо розглядати окремо, не пов'язуючи їх з предметом, на якому вони знаходяться, їхня форма, тематика, а іноді і колористичне рішення залежали саме від ювелірного виробу, його призначення і декоративного оздоблення.

В історії розвитку української живописної емалі можна виділити декілька етапів. На жаль, від XVII століття - періоду станов¬лення залишилась невелика кількість пам'я¬ток. З них можна виділити золотий потир, подарований гетьманом Іваном Самойловичем Києво-Печерській Лаврі у 1686 році. Він має гармонійні пропорції - велику напівсферичну чашу, ніжку з грушоподібною на¬мистиною та круглий широкий піддон. Чаша з карбованою мережаною сорочкою оздоб¬лена чотирма фініфтяними медальйонами, на яких зображені постаті Ісуса Христа, Богоматері, Іоана та Голгофський хрест. Персонажі виконані ще в традиціях іконопи¬су, але мають живі, жваві обличчя. В ко¬льоровій гамі домінують світлі тони - бі¬лий, зелений, жовтий. Фарби яскраві та чисті, без півтонів. Декор доповнює емаль по рельєфу, що прикрашає орнамент соро¬чки, намистину та карбовані композиції під¬дону, а також розетки з коштовного камін¬ня. Це багате оздоблення надає потиру святкового урочистого вигляду.

У зовсім іншій манері виконана фініфть на парчевій митрі другої половини XVII сто¬ліття, що зберігається в Національному му¬зеї історичних коштовностей України. Вона щедро прикрашена срібними та золотими накладками з коштовним камінням, а попе¬реду, в восьмипелюстковому медальйоні зо¬бражено Іллінську Богоматір. Малюнок ще не має тієї пластичності та свободи, що притаманна більш пізнім пам'яткам. Кольо¬рова палітра скупа, Богоматір має світло-синій мафорій, малюк Христос - темно-рожевий, тло - світло-блакитне. Збірки одягу позначені більш темними кольорами.

Золоту митру з колекції того ж музею оздоблюють вісім овальних фініфтяних ме¬дальйонів з зображенням Христа, Богомате¬рі, Іоана, євангелістів та Антонія і Феодосія Печорських, що стоять на фоні Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Спо¬руда має такий же вигляд, як на гравюрі до «Служебника» 1692 р., та «Євангелія» 1697 p. видання Лаврської друкарні, що дозволяє атрибутувати митру кінцем XVII ст. Фініфті виконано в живописній манері, м'я¬кими, спокійними лініями, людські постаті трактуються реалістично, зі знанням натури. Кольорова гама - тепла, різноманітна. Не¬бесну блакить доповнюють жовті, малинові, зелені кольори, але тон їхній приглушений, неяскравий. Білі й світло-жовті фони чудово сполучаються з обрамленням медальйонів, яке зроблено з перлів. Декор цієї чудової пам'ятки доповнюють розетки, прикрашені коштовним камінням.

Поступово малюнок живописних емалей ускладнюється, стає більш сміливим та віль¬ним, з'являється індивідуалізація образів, у композицію вводиться пейзаж.