Золотарство
Чудово виконані гравійовані композиції прикрашають обидві сторони напрестольного хреста 1680 року. В оваль¬них та круглих медальйонах відтворено весь цикл «страстей Христових». Майстерно вписані у коло медальйонів, жваві та дещо наївні сценки несуть на собі подих реальності дії. Такі деталі, як архітектура, одяг, зачіски персонажів, пере¬носять історичні картини в сучасність, змушують глядача бути учасником подій, вболівати за муки Божого сина.
Новий стильовий напрямок потребував і нових форм художнього вирішення. В ювелірних виробах на перший план виходить не сюжет, а форма і декор. Нові декорати¬вні принципи найкраще виявилися в оформленні таких культових речей, як потири, котрі завжди були основною оздобою літургійного дійства. Стрункі форми ренесанс¬них пам'яток з дзвоноподібною чашею, високим гранча¬стим піддоном та великою сферичною намистиною посту¬паються місцем більш монументальним, але динамічним формам з тюльпаноподібними чашами, грушовидними намистинами та шестипелюстковими піддонами. Декор тут переважно карбований і побудований на використан¬ні рослинної орнаментики. Сюжетні зображення на по¬тирах другої половини XVII століття зустрічаються мало, а наприкінці і зовсім щезають. В подальшому вони знову посідають належне місце в декорі потирів у вигляді кар¬бованих або фініфтових медальйонів з набором різнома¬нітних сюжетів.
Щодо орнаментики речей, то на перший погляд у XVII столітті ще домінують ренесансні візерунки — виткий па¬гінець, акант, «ж»-подібні жмутки рослин, картуші з во¬лют у формі серця, пальмети. Але ці елементи ми вже не зустрічаємо у чистому вигляді, вони трансформуються з плином часу, набуваючи дедалі більше барокових рис: па¬гінці примхливо вигинаються, акант згинається навпіл та розпушує свої зубчики, жмутки рослин сміливо розтікаю¬ться по поверхні, охоплюючи вусиками медальйони з зо¬браженнями.
Обмежене коло датованих пам'яток не дає повної карти¬ни проникнення в декор речей саме орнаментики бароко, одначе вона існує вже на творах середини століття: «кнорпель» - візерунки, голівки ангелів — «путті», зв'язки плодів та квітів є на деяких пам'ятках цього часу. Особливого по¬ширення у другій половині століття набувають «кнорпель» - візерунки. Вигнуті тягучі лінії кнорпеля чудово узгоджую¬ться з хвилястими контурами предметів, м'яко лягають на форми з мінливими ввігнутими або випуклими поверхня¬ми. Але примхливий розпливчастий кнорпель в українсь¬ких виробах набуває більш реалістичного трактування, швидше нагадуючи невиразне плетиво рослинних пагін¬ців, ніж абстрактні форми його німецького прообразу. Він зустрічається на багатьох українських речах з колекцій му¬зеїв.
Протягом XVII століття ми бачимо ніби дві тенденції про¬никнення барокової орнаментики в золотарство — посту¬пову трансформацію старих ренесансних візерунків і майже одночасну з'яву барокових візерунків у цілком готовому ви¬гляді. А наприкінці століття обидві ці хвилі ніби втрачають сили, поступаючись іншій течії, де за основу правлять мо¬нументально трактовані народні орнаменти з великими сти¬лізованими квітами на соковитих стеблах — мак, ромашка, волошка, гвоздика. Це виразно народна течія, яка була обу¬мовлена тим, що українське мистецтво завжди було пов'я¬зане з національною народною традицією.Підсумовуючи, зауважимо, що українське золотарство в XVII столітті, безумовно, базувалося на основі народного мистецтва і давньоруських традицій, одначе протягом сто¬літь зазнавало поступового, але сильного впливу Заходу. Про це свідчать досить вагомі ремінісценції готики в юве¬лірних речах, які ми зустрічаємо протягом майже всього століття, та наявність елементів ренесансного стилю, який не зміг повною мірою розкритись і трансформуватись у місцеве середовище, тому що був відчутно витіснений впли¬вом ідей бароко. Але Ренесанс відіграв свою роль в розви¬тку ювелірного мистецтва, він обумовив перехід до нової художньо-образної системи, до реалізму, без чого немож¬ливим було утвердження культури бароко в золотарстві. Цей імпульс ішов насамперед через образотворче мистец¬тво, знайомство майстрів з репродукційною гравюрою, що видно з появи барокових тенденцій саме в сюжетних ком¬позиціях нового гатунку, але окремі елементи декору свід¬чать і про знайомство майстрів з пам'ятками панівної на той час у Європі німецької ювелірної справи.
В золотарстві XVII століття помітно відчуваються явища, характерні для перехідної доби — речі не мають чітко вира¬женої стильової спрямованості, в них можуть бути присутні елементи всіх стильових напрямків, причому в елементах готики проступають риси занепаду стилю — шаблонність та ремісничість, а в ренесансових пам'ятках — його слабка роз¬виненість, риси стилю бароко часто зустрічаються в зрілому закінченому вигляді, але виглядають чужорідними на речах, що за своєю формою та частиною декору тяжіють до попе¬редніх часів. Елементи барокового стилю майже зовсім ще¬зають наприкінці століття, поступаючись місцем народній течії в декорі виробів, але на початку XVIII століття знов відроджуються в новому трансформованому вигляді, при¬стосувавшись до вимог місцевого середовища. Це й обумо¬вило оригінальність та самобутність українських ювелірних виробів доби бароко.
Смаль, або фініфть, як її називали в давнину, була знана на Україні ще з часів Київської Русі. Жіночі прикраси, оправи книг, культові речі з золота та срібла оздоблюва¬ли орнаментальними візерунками з різноко¬льорової емалі.